Окапі: тварина, яку довго вважали міфом
Окапі – одне з найбільш загадкових створінь на нашій планеті.
Таємнича лісова тварина зі смугастими ногами і неймовірно довгим язиком.
Вона віками залишалася невідомою європейцям, існуючи лише у міфах аборигенів Конго.
Європейські вчені вважали розповіді про неї вигадкою, поки на початку XX століття не зіткнулися з реальними слідами цієї «лісової примари».
То як же великий ссавець, що живе поряд з людиною, зумів так довго залишатися міфом?
Жарт природи, ідеально адаптований до джунглів
Навіть сьогодні про існування окапі знають далеко не всі. Тварина погано приживається у неволі і майже не розмножується у зоопарках, тому залишається рідкістю. У природі окапі мешкають виключно у важкодоступних тропічних лісах Демократичної Республіки Конго – ніде більше на планеті їх не зустрінеш.
У кожного, хто вперше бачить окапі на фото, виникає підозра, що це жарт фотошопера. Виглядає тварина справді дивно: тіло як у коня, ноги в смужку як у зебри, а голова та шия – явно від жирафи. І це не випадковість: окапі – єдині близькі родичі степової жирафи, що живуть нині.
Але, на відміну від жираф, окапі вибрали не саванну, а густі тропічні джунглі. Саме тому вони так довго залишалися невідомими науці. Окапі – справжні майстри маскування: смуги на ногах ідеально розчленовують силует, дозволяючи зливатися з плямами світла та тіні. Великі чуйні вуха та чудовий нюх дають можливість заздалегідь почути або почути небезпеку та безшумно зникнути у чагарниках.
Як живуть і розмножуються окапі
Одна з найяскравіших особливостей окапі – довгий, неймовірно гнучкий язик темно-синього кольору завдовжки до 30-35 сантиметрів. З його допомогою тварини спритно обривають листя з кущів і навіть із досить високих гілок. Цим же язиком окапі вмиваються: легко вичищають очі і навіть вуха зсередини.
У самців є невеликі ріжки, покриті шкірою, у самиць їх немає. Довжина тіла дорослого окапі становить близько 2,1 метра, вага – приблизно 250 кг, хвіст – 30-40 см. Це денні одиночні тварини, надзвичайно полохливі та швидконогі.
Вагітність триває вражаючі 450 днів – майже 15 місяців. Пологи проходять у самій глушині, дитинча народжується абсолютно безпорадним і перші кілька днів просто лежить у траві під охороною матері, перш ніж стати на ноги.
Мати ніколи не відходить далеко і постійно підтримує голосовий контакт: дорослі окапі видають глухе покашлювання, малюки – тихе мукання чи посвистування. У разі небезпеки самиця відчайдушно захищає дитинча – відомі випадки, коли вона намагалася відігнати навіть групу озброєних людей.
Майже детективна історія відкриття нового виду
Європейці відкрили окапі напрочуд пізно. Корінні жителі Конго, звичайно ж, чудово знали цю тварину і навіть полювали на неї, але для європейців вона залишалася невідомою до початку XX століття. Першим про окапі почув у 1890 році британський мандрівник Генрі Мортон Стенлі – йому про нього розповіли пігмеї з найглухіших районів Центральної Африки.
Стенлі звернув увагу, що його коні не справили на пігмеїв жодного враження. Ті заявили, що у лісі живуть дуже схожі тварини. У 1899 році губернатор Уганди сер Гаррі Джонстон вирішив розібратися з міфом про «лісових коней» і вирушив на їх пошуки.
Самому Джонстону побачити тварину не вдалося, зате він почув від пігмеїв назву «окапі» і отримав від бельгійських мисливців із форту Бені два шматки шкіри. Ці фрагменти відправили у Лондон до Королівського зоологічного товариства.
Вчені встановили, що шкіра не належить ні коню, ні зебрі, а невідомому науці виду. У 1900 році зоолог Філіп Склейтер опублікував опис нової тварини під назвою «кінь Джонстона». На той момент жоден європеєць ще не бачив живого окапі і навіть цілої туші – відкриття зробили за шматочками шкіри. Звісно, у Склейтера знайшлося чимало критиків, які відкрито висміювали «кабінетне» відкриття.
Офіційне визнання та отримання назви
Все змінилося у 1901 році, коли до Лондона доставили цілу шкуру і два черепи. Після ретельного вивчення стало зрозуміло: окапі не мають відношення до коней, а найближче до давніх предків жирафів. Вид отримав назву Okapia johnstoni – на честь Джонстона і на честь пігмеїв, які називали тварину «окапі».
Першого живого окапі привезли до Європи лише у 1919 році – до зоопарку Антверпена у Бельгії. Він прожив у неволі лише 50 днів. Наступні особини теж швидко гинули. Лише у 1928 році у тому ж Антверпені з’явилася самиця, яка прожила кілька років, але і вона загинула, щоправда, з голоду (у 1943 році під час Другої світової війни).
Перше дитинча, народжене в неволі, з’явилося у 1954 році також в Антверпені, але незабаром загинуло. А перший малюк, що вижив, народився у 1956 році в Паризькому зоопарку. І до цього дня утримання окапі в неволі – найскладніше завдання, а успішне розведення – велика удача. Сьогодні їх можна побачити лише у 143-х зоопарках світу.
Чому про окапі відомо так мало
Сьогодні окапі мешкають виключно у Демократичній Республіці Конго. Десятиліття громадянських воєн та нестабільність сильно ускладнюють вивчення виду. Точну чисельність тварин ніхто не знає – оцінки варіюються від 35 до 50 тисяч особин у дикій природі та близько 160 у зоопарках.
Єдина наукова станція з вивчення окапі знаходиться в долині річки Епулу, але через постійні бойові дії робота там є вкрай небезпечною.
Окапі залишається однією із найзагадковіших великих тварин планети – видом, який навіть у XXI столітті примудряється вислизати від науки так само спритно, як від хижаків у джунглях. Його історія нагадує нам, що світ все ще сповнений таємниць, здатних здивувати навіть найдосвідченіших дослідників.
