Кислий смак добре знайомий нам ще з дитинства: наприклад – першим іде лимон, нав’язаний добрими батьками, потім – недозрілі яблука з чужого городу, від надкушування яких текли сльози, ну і так далі.

Але чому тоді кисень, у якого навіть у назві криється кислий смак, насправді зовсім безсмачний?

Антуан-Лоран Лавуазьє. Гравюра Луї Жана Десела Делайстре, 1847 рік.

Вперше кисень був відкритий наприкінці XVIII століття шведським хіміком Карлом Шеєле в той момент, коли він прожарював селітру з сірчаною кислотою і потім розкладав одержаний оксид азоту. Шеєле назвав цей газ «вогняним повітрям». І відразу ж поділився своїм відкриттям з французьким хіміком Антуаном Лавуазьє.

Лавуазьє проаналізував отриману інформацію від Шеєле і Джозефа Прістлі (англійський вчений, який відкрив кисень незалежно від Шеєле у 1774 році) і виявив, що при розкладанні оксиду ртуті утворюється газоподібна речовина, в атмосфері якої тліюча скіпка спалахує яскравим полум’ям, а дихати цим газом особливо легко. Лавуазьє взявся за досліди і у 1775 році зумів довести, що «вогняне повітря» є безбарвним газом, що входить до складу повітря, яким ми дихаємо.

Отже, відкриття кисню фактично поділили між собою Джозеф Прістлі, Карл Шеєле та Антуан Лавуазьє.

Вирішивши, що цей газ є причиною кислого смаку, Лавуазьє назвав його «охуgenium», де «оху» означає «кислий», a «genium» є похідним від «genus» – «рід». Як же помилявся великий хімік Лавуазьє. Адже речовини, що утворюються внаслідок дії кисню (окисли), зовсім необов’язково кислі на смак.

Ось лизніть, а краще повірте наслово, іржаву залізку. Ви не відчуєте навіть натяку на кислий смак, хоча це справжнісінький окис. Але, щоб не ображати батька сучасної хімії, який вперше пояснив процеси горіння та окислення та написав перший у світі підручник хімії, термін вирішили не змінювати, незважаючи на те, що він зовсім неправильний.

А кисень, до речі, ще на початку XIX століття в українській і російській мовах іменувався «кислотвором», і своєю появою цей термін зобов’язаний ще одному великому вченому – М.В. Ломоносову, який ввів його у вжиток. Результат впливу кисню на різні речовини стали називати «окисленням».

Що ж відповідає за кислий смак?

Оксиди, такі як оксид заліза або іржа, утворюються, коли кисень поєднується з іншими елементами.

Чому, якщо лизнути нову батарейку, то ми відчуваємо кислий смак, а якщо сівшу, то ніякого смаку не відчуємо? Виявляється, за кислий смак відповідає концентрація всередині речовини вільних іонів водню (H+). Чим більше цих іонів – тим кислішою сприймається речовина.

Варто нам доторкнутися язиком до батарейки, то під дією електрики в нашій слині запускається процес електролізу, тобто розкладання води. З’являються ті самі вільні іони водню, які і надають слині сильно кислого смаку! А якщо батарейка розряджена і немає струму, то й ніяких іонів водню не утворюється.

Величину кислотності прийнято вимірювати водневим показником pH. Чим він менший, тим вища «кислість». Наприклад, у води pH дорівнює 7-ми, а pH яблучного соку без додавання цукру дорівнює 3-м. А той самий лимонний сік ще кисліший — його рН дорівнює 2-м.

Якщо вам сподобалася стаття, будь ласка, поділіться з друзями в соцмережах!