Чому в СРСР панував культ шахів?

Сьогодні дошка в чорно-білу клітину і з фігурами таких же кольорів не викликає ні в кого особливих емоцій. У молоді в пошані комп’ютерні розваги, а затятих шахістів можна зрідка зустріти лише серед пенсіонерів. Але 40 – 50 років тому все було інакше – в СРСР шахи були чи не популярнішими за футбол, і гравців з дошками можна було зустріти в кожному дворі та сквері.

На Русі шахи з’явилися дуже давно. В нашій країні чемпіони-шахісти були ще до Жовтневої революції 1917 року, але масового захоплення інтелектуальною грою не спостерігалося. До речі, кажуть, що сам цар Іван Грозний був не проти зіграти партію-іншу з кимось із наближених.

Парк міста Тольятті, середина 1970-х: за столом – різні покоління та соціальні групи.

Усе змінилося за часів СРСР з подачі партії та уряду. У 1924 році було висунуто гасло «Шахи в маси», і це було не просто взяте зі стелі рішення. Радянський народ потрібно було зайняти чимось інтелектуальним, а заразом дати грунт для об’єднання багатонаціональної країни спільним інтересом.

Рішення з шахами потрапило в ціль – непроста, але неймовірно захоплююча гра стала захопленням мільйонів. Мода на шахи не проходила і в повоєнні роки, вони були, як і раніше, популярні. Міністр культури СРСР Катерина Фурцева в середині 1960-х років говорила, що любов радянського народу до футболу – це добре, але любов до шахів все одно важливіша. На її думку, ця гра чітко визначала високий рівень культури радянського народу.

Піонери на міському пляжі Євпаторії, 1980-ті.

Досягнення у сфері шахів у СРСР були значними і визнавалися всім світом. В 1948 році Михайло Ботвинник завоював титул Чемпіона світу, з якого почався радянський тріумф на міжнародній шаховій арені. З того часу наші спортсмени завжди були у фіналах усіх відповідальних чемпіонатів і багато разів ставали першими. Серед них були навіть легальні мільйонери, тому що призові фонди закордонних турнірів вражали.

Шахами захоплювалися всі – від малого до великого. При школах та Палацах піонерів відкривалися секції та гуртки, а у глобальному масштабі було розроблено цілу систему шахової освіти. В країні видавалася шахова література, а в спортивних університетах відкривалися спеціальні факультети.

Авторитет наших гросмейстерів, більшість із яких належали до так званої «школи Ботвинника», був величезний. Американський чемпіон Боббі Фішер навіть вивчив російську мову, щоб мати можливість читати радянську шахову літературу в оригіналі.

А це вже наш час. Парк відпочинку в центрі Києва. Зверніть увагу на вік шахістів.

Люди, які грали в шахи, в Союзі були всюди. Їх можна було зустріти у дворах, на пляжах і навіть у поїздах. У зонах відпочинку встановлювалися спеціальні столики для шахістів, а взимку в парках працювали шахові павільйони. Пік захоплення грою припав на 50 – 60-ті роки, але й пізніше інтерес до неї не вичерпався.

З появою комп’ютерів інтерес до шахів зріс – стали популярними ігри з електронними пристроями, і перемога, вирвана у розумної машини, цінувалася неймовірно високо. Інтерес до гри згас разом із розвалом Радянського Союзу – людям стало не до посиденьок за дошками.

Зараз в Україні шахи популярні у досить вузькому колі як спосіб проведення дозвілля. Робляться спроби відродити шахову культуру, адже розумна нація набагато сильніша і життєздатніша.