Агрус (наукова назва Ribes uva-crispa; син. Grossularia reclinata) – вид чагарнику з роду Смородина (Ribes) сімейства Агрусових (Grossulariaceae). У дикому вигляді зустрічається в Європі, Азії та Африці. Нині налічується щонайменше 1500 культурних сортів агрусу, які культивуються в усіх країнах помірного клімату. В Україні вирощується по всій території.

Це кущ заввишки 1 – 3 метри. Гілки вкриті колючками і почергово розташованим трьох-п’ятилопатевим листям. Квітки мають дзвоникоподібну коронку з п’яти пелюстків, вони поодинокі або в групах по три квітки. Стиглі плоди агрусу залежно від сорту мають зелений, жовтий або червоний колір. Їх смак кисло-солодкий. Квітки і плоди вкриті залозистими волосками, але зустрічаються сорти і з гладкою шкіркою плодів.

Плоди агрусу у розрізі.

Тривалість життя рослини в середньому становить 15 років, вона починає плодоносити після другого року, і дає повну плодючість між 5-м і 8-м роками. Агрус стійкий до низьких температур і витримує до -25 °C, але йому не сприяють високі літні температури, при яких може статися пошкодження листя.

Плоди містять багато провітаміну А, піридоксину, біотину 9 і вітаміну С. Мінеральні речовини включають марганець, магній, калій, цинк і кремній. Плоди агрусу переробляють на компот, варення, желе, начинку для цукерок тощо. На зиму ягоди сушать, маринують або подрібнюють і засипають цукром (як смородину).

Найцікавіші факти про агрус

• Назва агрусу в багатьох європейських мовах викликає подив. Так, наприклад, в англійській мові агрус названий «гусячою ягодою» (gooseberry), хоча деякі лінгвісти вважають, що гуси тут ні до чого, а слово запозичене з голландської назви – Kruisbezie. У німецькій мові агрус буквально означає «Христів терн». Російська назва «крижовнік» теж є етимологічною загадкою. Можливо, агрус має відношення до хреста, на що вказує застарілий корінь «криж».

• Українська назва рослини, агрус, походить від польського слова agrest («кисле вино з незрілого винограду»), яке, в свою чергу, походить від італійського agresto, що означає «незрілі грона».

• Північний виноград – саме таку назву дали агрусу італійські купці, які приїхали до Російської імперії за часів Петра I.

• До речі, ківі – це фрукт, що з’явився тільки в середині XIX століття в результаті окультурення актинідії приємної (Actinidia deliciosa) і актинідії китайської (Actinidia chinensis), і свою назву він отримав лише у 1959 році, під якою його стали продавати в Сполучених Штатах. А до цього ківі називали «китайським агрусом».

Варення з плодів агрусу.

• Цікаво, що агрус є близьким родичем смородини. А рослина під назвою «йошта» (багаторічний ягідний кущ) – це гібрид чорної смородини та агрусу, особливістю якого є те, що він не має колючок.

• Якщо говорити про історію агрусу, то навряд чи вдасться знайти про нього хоча б декілька легенд чи міфів, як про інші рослини, адже достеменно невідомо, чи були взагалі знайомі з ним стародавні греки та римляни – спекотне літо Італії і Греції, як у давні часи, так і зараз, було б несприятливим для вирощування його у цих регіонах. Хоча в Європі у дикому вигляді він зростав мало не з доісторичних часів.

• Французи спробували його окультурити, і це їм вдалося – чи то в XIII, чи в XIV столітті. Згадки про це зустрічаються різні. Було помічено, що незрілі ягоди агрусу відрізняються кислим, але приємним смаком, і можуть значно покращувати смак супів та соусів; зрілі ж плоди стають солодкими та смачними, тому їсти їх краще у свіжому вигляді.

• Дуже сподобався агрус французьким жінкам, особливо вагітним, і його почали частіше розводити в садах, а потім про корисні властивості плодів дізналися й англійці. Клімат в Англії вологий і досить теплий (як для північної країни), так що ягоди агрусу стали там додавати у вазі, і за 100 років стали приблизно в 4 рази важчими. До того ж, англійці активно займалися його селекцією. У XVII столітті про агрус дізналися німці та голландці, а потім і решта Європи.

• А ось на Русі агрус став популярним набагато раніше, але Європа не звернула на це уваги: вже в XI столітті він ріс у монастирських садах. А пізніше, на початку XVIII століття, його розводили в садах аристократів. Поступово дрібноплідні сорти були витіснені, і сьогодні агрус у наших садах не менш популярний, ніж смородина.

Кущ агрусу з червоними плодами.

• Американська борошниста роса (сферотека) на початку минулого століття знищила майже всі посадки агрусу у США. Селекціонери, звичайно, вивели сорти, які можуть протистояти цьому захворюванню, але колишню популярність агрус собі не повернув.

• У цій ягоді багато пектинів. Ці речовини допомагають організму протистояти несприятливій екології, виводять із організму токсини, шлаки та солі важких металів. Калорійність плодів агрусу становить приблизно 44 калорії на 100 грамів ягід.

• Зелений агрус вважається найкориснішим: саме про нього говорять, що якщо їсти його прямо з куща, то можна позбутися впливу радіації.

• Як вже було сказано вище, агрус і смородина входять до одного сімейства і навіть до одного роду (Ribes). Однак, незважаючи на це, від звичайної садової смородини агрус найбільше відрізняє те, що він має колючки на гілках, навіть біля плодів, і що плоди ростуть поодинці, а не пучками, як у смородини.

Якщо вам сподобалася стаття, будь ласка, поділіться з друзями в соцмережах!