Цікаві факти про важку атлетику

Важка атлетика – це швидкісно-силовий олімпійський вид спорту, заснований на вправах з підйому штанги. Сьогодні змагання з важкої атлетики включають дві вправи: ривок і поштовх. Колись у програмі змагань була третя вправа (жим), проте через складність оцінки вона була виключена зі змагань.

Всі спортсмени мають право на 3 спроби у кожній вправі. Найкращі результати кожної вправи підсумовуються, щоб отримати загальний результат. Важкоатлет, який не зміг успішно виконати хоча б один ривок і один поштовх, програє і вибуває зі змагання. З однаковим результатом у змаганні перемагає той учасник, який першим досяг відповідного результату.

Важка атлетика входить до програми Олімпійських ігор з 1896 року (крім 1900, 1908, 1912 років). Програма змагань та вагові категорії спортсменів постійно змінювалися. До створення Міжнародної федерації важкої атлетики (ІВФ) спортсмени змагались у жимі лежачи та штовханні двома руками, іноді ривком та штовханням однією рукою.

Спочатку цей вид спорту був виключно для чоловіків, але згодом ним стали займатися і жінки. Вагові категорії у жінок і чоловіків різні.

Важка атлетика – найцікавіші факти

Нагородження важкоатлетів на Олімпійських іграх 1980 року. В центрі Леонід Тараненко (СРСР), ліворуч Валентин Христов (Болгарія), праворуч Дьордь Салаї (Угорщина).

• Історія важкої атлетики бере свій початок з найдавніших часів. Адже у всіх народів і в усі часи силачі користувалися особливою повагою. Наприклад, під час розкопок в Олімпії був виявлений кам’яний блок, який серйозно спантеличив як самих археологів, так і атлетів. На ньому був вибитий напис: «Бібон син Фола, підняв мене над головою однією рукою». А вага каменю становить 143,4 кілограма. Якщо якийсь Бібон дійсно зміг підняти його однією рукою, то він і в наші дні міг би успішно виступати на змаганнях.

• Як вже було сказано вище, важка атлетика входить до програми майже всіх літніх Олімпійських ігор, починаючи з 1896 року. Причому перші олімпійські чемпіони в цьому виді спорту були справжніми спортсменами-універсалами. Так, наприклад, англієць Елліот Лаунсестон, який переміг у підніманні гантелі однією рукою, став ще й другим у стрільбі з револьвера і третім – у стрільбі з гвинтівки. Крім того, він брав участь ще й у турнірах борців і гімнастів.

• А ось ще один переможець тієї Олімпіади, Вігго Йенсен з Данії, здивував усіх своїм спортивним довголіттям. Через 24 роки після дебюту на іграх 1896 року, Йенсен взяв участь ще й у олімпійському турнірі 1920 року в Антверпені. До нагороди йому не вистачило зовсім трохи, 46-річний атлет зайняв 4 місце.

• Американець Пол Едвард Андерсон, олімпійський чемпіон 1956 року, вражав не тільки своїми спортивними результатами, але й габаритами. При зрості у 177 сантиметрів, вага штангіста доходила до 170 кілограмів. Довгий час вважалося, що саме велика вага допомагає атлету покращувати результати. Цю теорію спростували такі атлети, як Юрій Власов (СРСР) і американець Норберт Шеманскі. Вага Шеманскі була трохи більше 100 кілограмів, але це не заважало йому бути одним з кращих атлетів суперважкої вагової категорії в п’ятдесятих роках.

• У важку атлетику Пол Андерсон прийшов не відразу. У підлітковому віці у нього була зовсім інша мрія – потрапити до складу шкільної команди з американського футболу. Щоб набратися сил, він спорудив собі штангу з підручних засобів у дворі будинку і приступив до тренувань. Результати почали так швидко зростати, що Пол вирішив остаточно переключитися на важку атлетику.

• Існує припущення, що заняття важкою атлетикою серйозно уповільнюють зростання людини. Правда, багато лікарів з цим не згодні, стверджуючи, що це всього лише міф. Наприклад, зріст легендарного радянського атлета Юрія Власова 187 сантиметрів, а займатися з вагою він почав ще у Суворовському училищі. А на піку кар’єри Власов працював з граничними масами.

• Домогтися гарних результатів на міжнародній арені можуть не тільки молоді штангісти. У 1960 році радянський спортсмен Рудольф Плюкфельдер увійшов до складу олімпійської збірної, але на тренуванні отримав травму, і взяти участь у змаганнях не зміг. Олімпійський дебют довелося відкласти ще на чотири роки. Лише у 1964 році в Токіо Плюкфельдер вийшов на олімпійський поміст і став чемпіоном. Йому було на той час вже 36 років.

Поштова марка СРСР 1956 року.

• Відомий льотчик, Герой Радянського Союзу Михайло Михайлович Громов у молодості активно займався важкою атлетикою. У 1923 році став навіть чемпіоном Радянського Союзу в категорії понад 82,5 кілограмів. А після звільнення в запас з лав Радянської Армії деякий час був головою Федерації важкої атлетики СРСР.

• Приступаючи до занять важкою атлетикою, слід пам’ятати про те, що це – травмонебезпечний вид спорту. У штангістів поширені травми колін, поперекового відділу хребта, плечових, ліктьових суглобів і так далі. Причому велика частина цих травм відбувається через неправильну техніку виконання вправ.

• Перед тим, як підійти до штанги, спортсмен натирає руки білим порошком. Це – магнезія, яка включає в себе солі магнію. Вона підсушує шкіру рук, покращуючи міцність захоплення грифа штанги. Крім того, багато атлетів нюхають нашатирний спирт, щоб підбадьоритися. При цьому, нашатир не відноситься до допінгу і дозволений для застосування.

• Напевно, важку атлетику важко назвати жіночим видом спорту, але в усьому світі вона отримала широкий розвиток, а з 2000-го року навіть включена до програми літніх Олімпійських ігор. А першою переможницею в цій дисципліні стала болгарська спортсменка Ізабела Драгнєва, яка була найсильнішою у вазі до 48 кілограмів. Але радість чемпіонки була недовгою, після проходження тесту на допінг її дискваліфікували, а нагороду передали американці Тарі Нотт, яка посіла друге місце.