Найцікавіші факти про фехтування
Фехтування (нім. Fechten) – це різновид рукопашного бою між двома людьми, який передбачає двобій із застосуванням холодної зброї, такої як шаблі, рапіри, шпаги, ножі та мечі. Термін «фехтування» походить від лицарської оборонної майстерності. Історію можна простежити до XIII століття, коли з’явилася перша книга про майстерність фехтування – Манускрипт I.33, також відомий як «Фехтбух із Тауера».
Фехтування спочатку було практичною системою рукопашного бою, а не видом спорту. У Європі існували багаті традиції викладання та навчання, про що свідчать десятки підручників з фехтування, найперші з яких датуються, як вже було сказано вище, XIII століттям.
У XVIII – XIX століттях фехтування перетворилося на вид спорту. Найактивніше воно практикувалося і швидко розвивалося у Франції, Італії, Австро-Угорщині та Німеччині. Офіційні міжнародні турніри в Європі беруть свій початок з кінця XIX століття. У 1896 році фехтування було включено до програми перших Олімпійських ігор і з тих пір воно є незмінним олімпійським видом спорту.
Цікаві факти про фехтування
• У давнину фехтування вважалося благородним заняттям, неодмінним елементом виховання кожного чоловіка шляхетного походження. При цьому простолюдинам заняття фехтуванням суворо заборонялися.
• У Стародавній Греції фехтування було обов’язковим предметом вивчення для дітей з наймолодшого віку (5 – 10 років). А у Стародавньому Римі фехтування викладали і новобранцям-легіонерам, і гладіаторам.
• В Європі в епоху Середньовіччя фехтування також було однією з основних дисциплін в освітній програмі лицаря дворянина.
• Наприкінці XVIII століття до Петербурга прибув молодий французький майстер фехтування Олександр Вальвіль, який через кілька років отримав посаду викладача цієї дисципліни в Імператорському ліцеї Царського села. Серед його вихованців був Олександр Пушкін. За спогадами сучасників, великий поет був умілим фехтувальником.
• А ось Михайло Ломоносов, як відомо, був не дворянського походження. Але у 1736 році талановитий студент був направлений на навчання до німецького Марбурга. Там, серед інших наук, він захопився і фехтуванням. Причому настільки успішно, що швидко завоював повагу інших студентів. До речі, Ломоносов завжди відрізнявся великою фізичною силою, одного разу навіть побив трьох грабіжників, які намагалися відібрати у нього гаманець.
• Оскільки холодна зброя з часом втратила своє первісне значення внаслідок розвитку військової техніки, меч і шабля залишилися лише символічними атрибутами в парадній формі багатьох армій світу, а фехтування перетворилося з військової майстерності та засобу вирішення особистих суперечок (дуель) на олімпійський вид спорту, в якому використовуються сучасні електронні технології для реєстрації ударів і уколів.
• Цікаво, що фехтування входить до трійки найбільш інтелектуальних видів спорту, поряд з шахами та єдиноборствами. Крім того, у фехтуванні, на відміну від більшості інших спортивних єдиноборств, немає поділу на вагові категорії – тут головне не маса, а швидкість та відмінна реакція.
• Сучасні фехтувальники виходять на поєдинок лише у світлій формі. Зараз це, швидше, данина традиції, ніж якась необхідність. Але до появи електроніки, що фіксує нанесення уколу, на кінчик зброї кріпили шматочок тканини, яку просочували чорнилом. На світлому одязі сліди від уколів були помітні набагато краще.
• Обличчя фехтувальника захищає маска з металевої сітки. Спроби замінити її на будь-який сучасніший матеріал успіхом не увінчалися. Наприклад, маски з ударостійкого скла запотівали, що обмежувало видимість спортсмена. А у фехтуванні це не припустимо, найменше обмеження видимості призводить до пропущеного уколу. До того ж, дорогі маски доводилося постійно змінювати, тому що на склі з’являлися подряпини від ударів.
• Незважаючи на те, що сучасні фехтувальники надійно захищені, трагедії під час змагань все ж трапляються. Так, наприклад, на чемпіонаті світу 1982-го року радянський спортсмен Володимир Смирнов отримав смертельну травму. Під час поєдинку у його суперника, німця Маттіаса Бера, зламався клинок із захисним наконечником. Уламок рапіри пробив маску і завдав Смирнову тяжкої травми голови, від якої він помер за кілька днів у реанімації.
• Як відомо, всі давні народи Європи билися на мечах. У Стародавньому Римі цьому вмінню навчали в спеціальних школах, ймовірно, з V століття до нової ери. А з 216 року до н.е. тут проводилися бої гладіаторів (від лат. gladius – «короткий меч»). Гладіаторів навчали в школах фехтування, де вони трималися під дуже суворою дисципліною. Криваві та жорстокі гладіаторські бої римляни дуже любили, незважаючи на їх не зовсім спортивний характер, і захоплювалися ними. Їх заборонили тільки у 404 році нової ери за наказом імператора Гонорія.
• Про популярність фехтування говорить той факт, що цей вид спорту був включений до програми перших літніх Олімпійських ігор сучасності, які, що символічно, пройшли у 1896-му році в столиці Греції Афінах. З того часу минуло понад 100 років, але змагання фехтувальників незмінно проводилися на всіх наступних Олімпіадах.
• Враховуючи заслуги Франції у розвитку спортивного фехтування, французька мова визнана офіційною у цьому виді спорту. Під час змагань арбітри подають команди саме цією мовою.
• Знаменитого французького письменника Олександра Дюма вважали одним із найвпливовіших експертів у галузі фехтування та дуелей. Недарма один із найбільш знаменитих його творів має назву «Вчитель фехтування».
• Серед різноманітних форм фехтувальної майстерності Далекого Сходу особливо виділяється японське фехтування під назвою «кендо» («шлях меча»). Кендо – це різновид кемпо, бойового мистецтва, яке зародилося у Японії в XIX столітті. У кендо бій ведеться мечем катана. У спортивному варіанті – це поєдинок двох фехтувальників (кендока), озброєних бамбуковими мечами. Кендока виступають у спеціальних захисних обладунках і шоломах.
Коментування закрито.