Найцікавіші факти про снігового барса

Сніговий барс (Panthera uncia) у зоопарку Сан-Дієго, США.

Сніговий барс, якого ще називають сніговим леопардом, сніговим котом або ірбісом, це великий хижак з сімейства котячих. Маса дорослої тварини може перевищувати 50 кілограмів. Мешкають снігові барси в Центральній і Південній Азії. Також вони зустрічаються на території Росії – на Алтаї, в Бурятії, Туві, Хакасії та Красноярському краї.

Живуть барси у важкодоступних місцях і ведуть потайливий спосіб життя. Тому біологи не можуть назвати загальну чисельність барсів у дикій природі. Приблизна цифра становить 5 – 7 тисяч особин. У всіх країнах, де мешкає сніговий барс, він знаходиться під охороною через загрозу повного зникнення.

Цікаві факти про снігового барса

• Як правило, барси мешкають у горах на висоті до 4 000 метрів над рівнем моря. Максимальна висота, де їх змогли виявити – приблизно 6 000 метрів.

Двомісячні дитинчата снігового барса
Двомісячні дитинчата снігового барса у Cat Survival Trust, Велвін, Англія.

• У 1967 році в Радянському Союзі було засновано неофіційне звання «Сніговий барс», яке й досі отримують альпіністи, що підкорили найвищі вершини колишнього СРСР. Першим володарем звання став заслужений майстер спорту Євген Іванов.

• Снігові барси, переслідуючи здобич, здатні здійснювати стрибки до шести метрів в довжину і на три метри у висоту. Утримувати рівновагу під час стрибка їм допомагає хвіст, який майже дорівнює довжині тіла барса.

• Особливою витривалістю тварини не відрізняються, хоча на короткій дистанції здатні розвинути швидкість до 65 кілометрів на годину. Якщо на відстані в кілька сотень метрів жертву не вдалося наздогнати, переслідування припиняється.

• Дорослий барс здатний з’їсти кілька кілограмів м’яса за один прийом. В умовах високогір’я у нього практично немає конкурентів з боку інших хижаків. Випадки нападу на людину відзначаються дуже рідко. Небезпеку становлять лише поранені тварини.



• Снігові барси полюють на самих різних тварин. Основний раціон – гірські козли і барани. Трапляється і таке, що вони нападають на домашніх тварин. Якщо не вдається добути велику жертву, барси переходять на дрібних гризунів і птахів. Як правило, хижак не з’їдає свою жертву на місці вдалого полювання, а вибирає для трапези який-небудь затишний куточок. Наприклад, ущелину або печеру в скелях.

• Незважаючи на те, що снігові барси відносяться до сімейства котячих, їх можна назвати мовчунами: тварина не вміє гарчати або нявкати. Вони здатні лише видавати звуки, схожі на котяче муркотіння. У барсів відмінний зір, велику здобич хижак здатний помітити на відстані в кілька кілометрів.

Схили Алтайських гір
Схили Алтайських гір – типове місцепроживання снігових барсів.

• У снігових барсів широкі і пухнасті подушечки лап. Сама природа подбала про тварин, «подарувавши» їм такі зручні снігоступи, завдяки яким барс може рівномірно розподіляти вагу і не провалюватися навіть під час пересування по пухкому і глибокому снігу.

• Барси воліють вести одиночний спосіб життя. У пари вони об’єднуються лише на час шлюбного періоду. Вагітність самки триває 3 – 3,5 місяці. Дитинчата з’являються на світ найчастіше в кінці весни або на початку літа. У посліді зазвичай 2 – 3 дитинчати, іноді до 5-ти. До того часу пари вже розпадаються, самці не беруть участі у вихованні потомства.

• Перші півтора місяці дитинчата харчуються тільки молоком матері, після чого починають долучатися до полювання. Через слабку вивченість снігового барса – складно назвати тривалість життя тварини. У неволі ірбіси можуть доживати до 20-річного віку, в дикій природі набагато менше.

• В даний час у неволі міститься близько 2 000 снігових барсів у різних країнах світу. Наприклад, на території України снігові барси з’явилися у 1950-х роках у Миколаївському зоопарку. У 2000-х зоопарк відмовився від снігових барсів через відсутність оптимальних умов утримання для представників цього виду, але у 2015 році цей зоопарк знову поповнився двома ірбісами.

Сніговий барс на казахстанській банкноті
Сніговий барс на казахстанській банкноті номіналом 10 000 тенге.

• Красиве хутро снігових барсів стало причиною того, що ці тварини часто стають жертвами браконьєрів. Шкіра ірбіса на чорному ринку може коштувати десятки тисяч доларів. Крім того, кістки використовуються в китайській народній медицині. Тому браконьєрство призвело до стрімкого скорочення популяції. Врятувати барсів допоможуть лише спільні дії з боку тих держав, де мешкає ця красива і дуже рідкісна тварина.

• Проблема збереження чисельності снігового барса обговорювалася на Всесвітньому форумі, який пройшов у жовтні 2013 року в столиці Киргизстану – Бішкеку. В результаті, учасниками форуму була розроблена програма по збереженню цієї тварини. Було навіть засновано нове свято – Міжнародний день снігового барса, який відзначається щорічно 23 жовтня.

• Найпівнічніша країна, в якій мешкають снігові барси, це Росія. Перші відомості про них можна знайти ще в торгових книгах Сибіру XVI століття, про ірбісів згадувалося і в переказах сибірських народів. Але в той час ніхто, звичайно, не займався серйозним вивченням цієї тварини. В даний час на території країни мешкає, за різними даними, від 100 до 200 особин. Там сніговий барс внесений до Червоної книги, як вид, що знаходиться під загрозою зникнення.

***На верхньому фото: Сніговий барс (лат. Panthera uncia) у зоопарку міста Сан-Дієго, США.



Якщо вам сподобалася стаття, будь ласка, поділіться з друзями в соцмережах!

Вам також може сподобатися