Кориця (інша назва Цинамон, лат. Cinnamomum verum) – це невелике вічнозелене дерево сімейства лаврових (Lauraceae). Батьківщиною його є Шри-Ланка (колишній Цейлон) та Південна Індія, але в наш час культивується в багатьох регіонах тропічної зони.

Дерево досягає у висоту 10 – 15 метрів. Кора стебла гладка, світло-коричнева, з сильним запахом кориці. Гілки циліндричні і тонкі. Листя овальні, довгасті і досягають 7 – 18 сантиметрів у довжину. Квітки розташовані у волотистих суцвіттях і мають зеленуватий колір і різкий неприємний аромат. Вони запилюються комахами. Плід фіолетовий, довжиною близько 1 сантиметра, має кісточку, що містить одну насінину. Рослина надає перевагу вологому грунту.

Коричні дерева на острові Шрі-Ланка (Південна провінція).

Палички кориці отримують із внутрішнього шару кори. Вони використовуються в харчовій та косметичній промисловості як ароматизатор. Кору іноді використовують для полегшення травлення, зняття головного болю, розладів шлунково-кишкового тракту та дихання, а також як афродизіак. Олія кори використовується у стоматології та фармацептичній промисловості.

Рослина вимагає теплого та вологого клімату із середньою температурою близько 27 °C і без різких холодів чи потепління. Середньорічна кількість опадів повинна становити близько 2000 – 2500 міліметрів і бути добре розподіленою протягом року. На Шрі-Ланці перший урожай можна збирати вже через 3 – 4 роки, хоча якість та кількість врожаю покращаться в наступні роки.

Цікаві факти про корицю

• Дерево кориця відоме на весь світ завдяки своїй корі, яка в засушеному вигляді використовується в якості однойменної прянощі. Батьківщиною його є Шрі-Ланка і південь Індії, але зараз його вирощують всюди в тропіках. Рости це дерево може тільки в жаркому кліматі, в іншому випадку воно швидко замерзає і гине.

• Цікаво, що приємний аромат властивий тільки коричній корі. А ось квіти цієї рослини, досить непоказні на вигляд і схожі на волоті, пахнуть досить неприємно! Плоди кориці, невеликі ягоди близько 1 см діаметром з однією-єдиною насіниною всередині, в їжу також не вживаються.

• Натуральна кориця коштує дорого, а тому замість неї в супермаркетах часто продається кора спорідненої їй рослини, касії, відомої також, як коричник індонезійський. В цілому, ці культури досить схожі, але у справжньої кориці аромат більш сильний і стійкий. У касії використовується більш товщий шар кори – до 3 міліметрів, і він більше схожий на деревину, ніж справжня корична кора.

• Коричні дерева відносяться до вічнозелених, і в природі вони можуть виростати до 15 метрів у висоту. Зрозуміло, це виявилося незручним для людей, тому вони одомашнили корицю, перетворивши її на культурну рослину. При цьому в подальшому вона ставала дрібрішою і зрештою стала чагарником, втративши головний стовбур.

Квітки та листя кориці. Манадо, Північний Сулавесі, Індонезія.

• Висока вартість натуральної кориці обумовлена довгим часом, необхідним для її вирощування. Спершу потрібно посадити цю рослину, а через два роки його потрібно зрізати під корінь. Ще через рік з того місця виростуть нові пагони, і ось з них-то і знімається кора, яка потім висушується і перетворюється на пряність. Використовується тільки внутрішній її шар, дуже тонкий, товщиною близько 0,5 мм. Таким чином, на вирощування кориці йде не менше 3 років.

• Впізнаваний смак і запах кориці обумовлений вмістом в ній ефірної олії, на яку припадає 0,5 – 1% від усієї маси коричної кори. Ця олія користується величезним попитом в парфумерії та косметичної промисловості. Також її отримують з пагонів і листя кориці, але такий продукт сильно відрізняється за складом від свого аналога, отриманого з кори.

• Людям кориця відома з глибокої давнини, і китайські хроніки вказують, що ще в II тисячолітті до нової ери ця пряність експортувалася з Китаю в Стародавній Єгипет. В Європі вона теж була поширена, але лише обмежено, і коштувала неймовірно дорого. Екзотичну пряність зазвичай дарували лише монархам і самим знатним людям.

Цукор і кориця на змащених маслом млинцях.

• У Середні століття європейці не знали джерела походження кориці, оскільки її доставляли арабські купці. Точніше, араби доставляли її в Єгипет, де продукт закуповували торговці з Венеції, у яких була монополія на торгівлю прянощами по всій Європі. Монополія арабських купців впала після того, як португальці в XV столітті відкрили Шрі-Ланку, а разом з нею і джерело цінної прянощі.

• Майже 100% всієї імпортованої в Європу кориці відноситься до її нижчого сорту. Однак для кінцевих споживачів різниці практично немає – це все той же натуральний продукт, а в меленому вигляді різниці в ароматі і смаку між вищим і нижчим сортами немає. Точніше, вона є, але настільки слабка, що відрізнити один сорт від іншого не зможе навіть найвибагливіший гурман.

• Коричне дерево відноситься до родини лаврових, і воно споріднене лавру, тому самому, який дає нам лавровий лист, настільки популярний в європейській кухні. А ось у багатьох країнах Азії в супи з тією ж метою кладуть коричні листя, які надають їжі особливого аромату.

Якщо вам сподобалася стаття, будь ласка, поділіться з друзями в соцмережах!