Найстаріша житлова вулиця в Європі не змінювалася з XIV – XV століть і знаходиться у Великій Британії в місті Велс (Wells) у графстві Сомерсет. Правда, це все ж не звичайна міська вулиця, а якийсь закритий простір, який так і називається – Vicars Close, що умовно можна перекласти, як «закрите місце проживання вікаріїв».

Вікарії – це священики (точніше, формально – заступники священиків, саме слово походить від латинського «vicarius», що означає «заступник»), а словом «Close» (тут варто перевести як «закритий») в Британії ще з Середньовіччя називають площі або вулиці біля соборів – але не прості.

Головне, щоб такий «Close» насправді закривався, тобто мав стіни і ворота. Справа в тому, що часто територія біля собору була власністю або єпископа, або самого собору, але не міста, де все це знаходилося. Тому таке «приватне селище» могло запросто відгороджуватися від звичайних городян у разі якихось народних хвилювань, тощо.

Будинки на Vicars Close побудовані абсолютно однаковими.

Конкретно в соборі Велса був свій так званий Хорал вікаріїв, тому всіх співаючих священиків треба було десь розмістити – для них і були побудовані будинки на одну вулицю, яку тепер вважають найстарішою в Європі (хоча і не зовсім типовою для міст).

До речі, в обов’язки місцевих вікаріїв входило виконання богослужіння 8 разів на день – так що роботи було багато, тому, звичайно, жити було зручніше поруч з місцем роботи. До цього вони жили в місті – мало того, що треба було добиратися до роботи і назад, вікарії ще й не цуралися доступних розваг, не дуже сумісних з їх статусом, що кидало тінь на весь собор і на Церкву взагалі.

Будівництво будинків для проживання вікаріїв частково вирішувало цю проблему, та й гроші за оренду житла з них йшли на користь приходу. Спочатку було побудовано 42 будинки – практично по однаковому будинку на кожного вікарія, з кімнатами приблизно 6 на 4 метри на першому і другому поверхах, з вікнами, що виходять на дві сторони – на захід і схід.

У кожній кімнаті був камін – в передніх стінах, а ось позаду був вихід на задній двір, де вікарії могли вмитися і сходити в туалет. Правда, деякі джерела повідомляють, що туалет розміщувався в задній частині будинку, під гвинтовими сходами, що ведуть на другий поверх, а не на вулиці.

Пізніше будинки стали об’єднувати – пробивалися стіни і «квартирам» додавалися нові кімнати. Крім того, з’явилися задні прибудови, що розширило корисну площу. Так стали робити з кількох причин: по-перше, вікаріїв скоротили і їх стало менше, а по-друге, їм дозволили заводити сім’ї, так що місця кожному стало потрібно більше.

Всередині будинків майже нічого не змінювали з XIV століття, але їх зовнішній вигляд, як і вигляд всієї вулиці, змінився в XV столітті. В цей час тут з’явилися полісадники. Крім того, був прокладений водопровід (до цього на обох кінцях вулиці було по колодязю) і змінені труби печей, оскільки замість дров почали топити вугіллям.

Vicars Close та ворота, що ведуть до вулиці.

Зараз ці видатні, в прямому сенсі, труби є однією з головних (або пам’ятних) особливостей Vicars Close. Цікаво, що всі ці переробки були зроблені на гроші, які були заповідані собору Велса єпископом Томасом Бекінгтоном – і явно не завадили.

А ось потім було складніше – принаймні відомо, що до моменту останнього ремонту, який був затіяний в XIX столітті, Vicars Close був, м’яко кажучи, в не дуже хорошому стані. Скажімо, той же водопровід зі свинцевих труб поміняли якраз тільки в тому столітті. Також вулиця пережила пожежу, яка знищила частину будівель. Довелося їх перебудовувати.

А ще ця вулиця у Велсі прославилася своєю геометрією. Можна навіть сказати, спеціально придуманою архітекторами оптичною ілюзією, яка ще й залежить від того, на початку чи в кінці вулиці стоїть людина. При довжині близько 140 метрів ширина вулиці становить 10 метрів з боку головних воріт, а ось в кінці, біля собору, її ширина вже на 3 метри менше.

Крім того, сама дорога вимощена бруківкою, що, кажуть, також додає ефекту. Вийшло, що шлях до собору візуально виглядає довшим, ніж шлях від собору до воріт. Можливо, тут передбачався глибокий філософський і релігійний сенс, але зараз цей ефект, звичайно, став однією з тих «фішок», які приваблюють туристів.

Вулиця Vicars Close з видом на собор Велса.

До речі, для туристів відвідування найстарішої європейської вулиці доступно абсолютно безкоштовно, оскільки Vicars Close формально залишається звичайною житловою вулицею – в будинках і зараз живуть місцеві вікарії. Їх, правда, залишилося всього 12 осіб.

Але «квартири» не пустують, оскільки тут оселилися органісти, дзвонарі і люди, які не є священиками, але, так би мовити, допомагають церковним служителям по господарству. Зрозуміло, що сам собор теж гідний відвідувань (він, до речі, називається «Собор святого Андрія Первозванного»). Він є пам’ятником ранньої англійської готики – деякі вважають його першою готичною спорудою в Європі.

До найстарішої вулиці це вже не вміє відношення, але не можна не відзначити ще один факт – в соборі Велса знаходиться астрономічний годинник, механізм якого виготовлений між 1386 і 1392 роками. Точніше кажучи, в соборі навіть двоє годинників – один всередині, а інший зовні.

Але головне, що таке датування означає, що цей середньовічний годинниковий механізм є другим за давниною у Великій Британії, після солсберійського годинника.

Якщо вам сподобалася стаття, будь ласка, поділіться з друзями в соцмережах!