Стрибки в довжину – найцікавіші факти
Стрибки в довжину – це спортивна дисципліна в легкій атлетиці, в якій спортсмен виконує стрибок з розбігу, відштовхуючись однією ногою, з метою досягнення максимально можливої довжини. Також є стрибки у довжину без розбігу з відштовхуванням обома ногами.
Стрибки в довжину зазвичай виконуються на універсальних футбольних стадіонах в рамках легкоатлетичних змагань, де навколо газона (футбольного поля) є легкоатлетичні доріжки довжиною 400 метрів. Майданчик для стрибків у довжину складається зі смуги для розбігу, довжина якої необмежена і зазвичай становить 40 – 50 м, і спеціальної ями з піском шириною не менше 2,75 м і довжиною не менше 10 м.
Ця спортивна дисципліна складається з чотирьох фаз – розбігу, відштовхування, польоту та приземлення. Після прискорення на смузі для розбігу атлет відштовхується від стартової дошки і приземляється в піщану яму на максимально можливій відстані. Край стартової дошки (ширина 20 см) позначається смужкою пластиліну, заступ за неї вважається фолом, а стрибок визнається недійсним.
Стрибок вимірюється від стартової дошки до першої нерівності на піску в ямі, зробленої тілом спортсмена або частиною його спорядження. У змаганнях кожен учасник має право на три спроби, після чого вісім кращих стрибунів мають право на ще три спроби для визначення переможця.
Цікаві факти про стрибки в довжину
• На Олімпійських іграх в Стародавній Греції у 708 році до нової ери в програму змагань було включено пентатлон (п’ятиборство), до складу якого входили і стрибки в довжину. Але нам не відомо, яким саме способом стрибали атлети. Вважається, що стрибки були п’ятикратними, а для збільшення дальності польоту атлет ще й брав в руки гантелі, під час польоту він викидав руки з гантелями вперед.
• Змагання з сучасних стрибків у довжину почали проводитися з середини XIX століття. Перший офіційний результат був зафіксований у 1860 році – студент Оксфордського університету на прізвище Пауел здійснив стрибок на 5 метрів і 30 сантиметрів. В даний час це норматив спортсмена-розрядника.
• Навіть до появи офіційних змагань стрибки в довжину були популярною забавою. Наприклад, свої наукові спостереження Ісаак Ньютон почав саме з цього. Він зауважив, що стрибок у напрямку вітру виходить набагато ефективніше, ніж при зустрічному вітрі. Особливою рухливістю Ньютон в дитинстві не відрізнявся, але завдяки своїй спостережливості перемагав у змаганнях своїх однолітків.
• Стрибки в довжину незмінно входили до програми Олімпійських ігор сучасності. Причому на початку ХХ століття олімпійці могли змагатися не тільки в стрибках у довжину з розбігу, але і з місця. У цій дисципліні не було рівних американцеві Реймонду Кларенсу Юрі. Він переміг на трьох Олімпіадах – у 1900, 1904 і 1908 роках. Його кращий результат в стрибках у довжину з місця становив 3 метри 48 сантиметрів. За неймовірну стрибучість спортсмена називали «людина-жаба».
• У першій половині шістдесятих років минулого століття найсильнішими стрибунами в довжину з розбігу були американець Ральф Бостон і радянський атлет Ігор Тер-Ованесян. До 1968 року вони обидва були світовими рекордсменами з абсолютно однаковим результатом – 8 метрів 35 сантиметрів.
• А на Олімпіаді 1968 року в мексиканському Мехіко сталося щось неймовірне – американець Боб Бімон поліпшив це досягнення відразу на 55 сантиметрів, показавши результат 8,9 метра. Багато фахівців поспішили назвати цей рекорд «вічним». Таким він, правда, не став, але протримався досить довго – цілих 23 роки.
• Перевершити неймовірний рекорд Бімона у 1991 році зміг Майкл Пауелл. На чемпіонаті світу в Токіо (Японія) він зробив стрибок на 8 метрів 95 сантиметрів. Можливо, що і цей результат колись буде перевершений, але рекорд тримається вже 30 років.
• Після рекорду Боба Бімона було заявлено, що йому дуже допомогло Мексиканське високогір’я, тому перевершити досягнення на рівнинних стадіонах просто неможливо. Пропонували навіть окремо реєструвати рекорди для змагань на висоті і на рівнині. Але стадіон в Токіо, де рекордсменом світу став Майкл Пауелл, до високогірних віднести ніяк не можна. Тому необхідність в окремій реєстрації рекордів відпала.
• Світовою рекордсменкою у жінок є радянська спортсменка Галина Чистякова, яка зробила свою рекордну спробу на 7 метрів 52 сантиметри в далекому 1988 році. Як бачимо, різниця в рекордах у чоловіків і жінок значна. Цікаво, чи зможуть представниці прекрасної статі в доступному для огляду майбутньому наблизитися до позначки у 8 метрів?
• Чи досягнуть коли-небудь стрибуни в довжину граничного результату, перевершити який буде просто неможливо фізично? До цього питання фізіологи ставляться з побоюванням, адже ще не так давно і рекорд Боба Бімона здавався недосяжним. Але передбачається, що максимальний результат, на який буде здатна людина, знаходиться приблизно на рубежі 10 метрів 30 сантиметрів.
• Спостереження Ісаака Ньютона з приводу попутного вітру під час стрибка не втратили своєї актуальності і в наші дні. Тому до рекордних результатів пред’являються суворі вимоги – якщо під час стрибка швидкість попутного вітру перевищує 2 метри на секунду, то рекорд не буде зафіксовано офіційно.
• Свої рекордсмени зі стрибків у довжину є і серед тварин. Наприклад, блоха здатна подолати відстань в 30 сантиметрів. Якби людина володіла такою ж стрибучістю, то могла б зробити «політ» на 200 метрів. А серед ссавців можна відзначити кенгуру, ця тварина, в разі небезпеки, здатна стрибнути на 12 – 14 метрів.
