Чому у винних пляшок увігнуте дно?
Ви, напевно, звертали увагу, що у всіх винних пляшок дно увігнуте.
Але навіщо дно стали робити саме таким?
Звідки ж походить ця давня традиція? Давайте спробуємо розібратися.
Франція завжди вважалася не просто центром світового виноробства, а й законодавицею правил у цій галузі. Не дивно, що традиція надавати увігнутості дну пляшки теж пішла з Франції. Ця увігнутість на дні іменувалася «пунт» і служила для кількох цілей.
• Зручність транспортування. Як ми пам’ятаємо з класики, мушкетери не розлучалися з пляшкою бургундського, а у великосвітському суспільстві (це вже пізніше) віддавали перевагу шампанському. Кожна місцевість славилася своїм вином, а пили його не тільки у Франції, а й далеко за її межами.
Французькі вина експортувалися по всій Європі, а згодом і за океан. Таким чином, виникала необхідність доставки вина споживачам у цілості та схоронності.
Засобами транспортування служили переважно вози, візки, фургони тощо, а дороги в ті часи за вибоїстістю та тряскістю набагато перевершували сучасні українські. Щоб доставляти сотні і тисячі дюжин пляшок без втрат, їх потрібно було надійно зафіксувати.
Ось для цього і служив пунт: пробка пляшки упиралася в дно пляшки, що лежала попереду, і створювалася досить непогана фіксація, плюс – пляшки ще перекладали соломою, щоб не побилися.
• Можливість приховати наявність осаду. Винороби тих часів ще не володіли сучасними технологіями, та й обладнання у них такого не було, тож процес народження вина йшов природним шляхом, а побічним наслідком цього процесу було утворення великої кількості осаду.
Це псувало естетичне враження, пити такий осад, звичайно, нікому не хотілося, так само як і чекати, поки він уляжеться. Пунт чудово вирішував цю проблему: осад накопичувався і злегка ущільнювався у вузькій впадині навколо опуклої частини денця і не потрапляв у вино.
• Зручність у виготовленні пляшок. Коли вино з античних амфор остаточно перекочувало у скляні пляшки, їх виробництво стало масовим, але залишалося ручним. Склодувні майстерні забезпечували потреби виноробів, проте головною проблемою залишалося дно – зробити його у кожної пляшки без виступів і швів, абсолютно рівним, було технічно вкрай складно, і тоді недолік перетворили на перевагу – пунт.
Для власників трактирів це було навіть вигідно, тому що дозволяло заощадити на клієнті, для якого різниця у місткості пляшок була непомітною.
Але так було у Франції, а от у німців, які вважали себе набагато досвідченішими склодувами, дно біля пляшок на противагу сусідам робили рівним. Та й у північніших країнах, де не було такої розвиненої культури виноробства, а алкоголь швидше відносився до категорії сивухи, таких нюансів, як пунт, у пляшковому виробництві не спостерігалося.
• Щоб шампанське не вистрілило. Вміння відкрити пляшку шампанського, щоб воно не вистрілило і не пролилося, а над горлечком лише з’явився легкий димок, зустрічається не так часто. А все через вуглекислий газ, який накопичується у пляшці з ігристим вином, створюючи надлишковий тиск. Ось тут особливо важливою є стійкість пляшки, яку якраз і забезпечує увігнуте дно.
І наостанок – улюблений прикол радянського клоуна і актора Юрія Нікуліна. Якщо застілля було з шампанським, він пропонував бажаючим парі, що вип’є шампанське із запечатаної пляшки. Бажаючі посперечатися знаходилися завжди, а кмітливий Нікулін просто перевертав пляшку, наливав у поглиблення на дні вино з іншої пляшки і, таким чином, завжди вигравав парі.
