Іван Айвазовський – цікаві факти

Іван Айвазовський – видатний російський художник вірменського походження, відомий своїми картинами морської тематики.

Після навчання в Петербурзькій Академії мистецтв Айвазовський подорожував по Європі і на початку 1840-х років недовго жив в Італії. По поверненню до росії його призначили головним художником флоту.

Царська ескадра на Севастопольському рейді (1846). Державний Російський музей, Санкт-Петербург.

Художник тісно пов’язаний з політичною та військовою елітою країни і часто бував на військових маневрах. Він користується протекцією царської родини і високо цінується протягом усього життя.

Крилатий вислів «гідний пензля Айвазовського», сказаний Чеховим, використовується в росії для «опису чогось невимовно чудового».

Один з найяскравіших російських художників свого часу, Айвазовський також популярний за межами росії. У нього відбулася незліченна кількість персональних виставок у Європі, а також у США.

За свою майже 60-річну кар’єру він створив близько 6000 картин, що зробило його одним із найпродуктивніших художників XIX століття. На його картинах переважають морські пейзажі, також він часто зображує бойові сцени, вірменські теми та портрети.

Більша частина робіт Айвазовського знаходиться в російських, українських та вірменських музеях, а також у приватних колекціях.

Цікаві факти про Івана Айвазовського

• Справжні ім’я та прізвище геніального художника не Іван Айвазовський, а Ованес Айвазян. Він народився 17 липня 1817 року в родині вірменського купця Геворка Айвазяна. Місце народження – місто Феодосія Таврійської губернії. Ще в XVIII столітті предки художника переселилися з Вірменії до Галичини, а батько переїхав до Феодосії. Причому Геворк Айвазян писав своє прізвище вже на польський манер – Гайвазовський. У Геворка і його дружини Ріпсіме було п’ятеро дітей, три сини і дві дочки.

Зимова сцена в Малоросії (1868). Приватна колекція.

• З ранніх років у Айвазовського проявилися здібності не тільки до живопису, а й до музики, самостійно він навчився грати на скрипці. Але тяга до живопису виявилася сильнішою, спочатку він навчався у Феодосії у відомого архітектора Якова Коха, а у віці шістнадцяти років Іван поїхав до Санкт-Петербурга, де вступив до Імператорської Академії мистецтв.

• Через два роки Айвазовський став помічником французького художника-мариніста Філіпа Таннера. Він забороняв Айвазовському працювати над картинами самостійно, але той не тільки писав їх, а й відправляв на виставки. Незадоволений наставник поскаржився на Айвазовського самому імператору Миколаю I. Івана ледь не виключили з Академії, але потім змилостивилися, визнавши талант молодого живописця.

• Талант Айвазовського, дійсно, був визнаний дуже рано. Його батько, Геворк Айвазян, був купцем, а ось син вже у віці 22 років, одночасно з атестатом про закінчення Імператорської Академії мистецтв, отримав особисте дворянство. Відповідний указ був підписаний 23 вересня 1839 року. Відразу шість міст різних країн присвоїли Айвазовському звання почесного громадянина ще за життя художника.

• Айвазовський писав картини з неймовірною швидкістю, до ста полотен на рік. На кожен свій твір він витрачав від декількох годин до декількох днів. Завершивши роботу, Айвазовський більше не повертався до цієї картини, не намагаючись що-небудь змінити в ній. За своє життя, а прожив Іван Костянтинович 82 роки, він написав близько 6 000 картин. При цьому, картини навіть через багато років знаходяться в прекрасному стані і вкрай рідко потребують реставрації.

Наваринський бій (1848). Вище військово-морське інженерне училище, Санкт-Петербург.

• Іван Костянтинович Айвазовський відомий більше як геніальний художник-мариніст. Але він займався і батальним живописом, а у 1838 році навіть побував у Черкесії, де взяв участь у бойових діях. Саме тут були зроблені начерки до картини «Десант загону в долині Субаші». В даний час полотно знаходиться у Феодосійській картинній галереї.

• Експерти стверджують, що роботи Айвазовського дуже складно перевіряти на справжність, це вимагає багато часу і коштів. Тому на антикварний ринок дуже часто потрапляють якісні підробки. Багато з них навіть після проведення експертизи визнаються оригіналами. Таким чином кількість таких «оригіналів» у кілька разів більша, ніж кількість картин, над якими дійсно працював Іван Костянтинович.

• У вересні 1836 року на одну з виставок в Академії мистецтв зайшов Олександр Сергійович Пушкін, де йому представили 19-річного живописця Айвазовського. Але знайомство виявилося не довгим, через кілька місяців Пушкін трагічно загинув, отримавши смертельне поранення на дуелі. Айвазовський з великою повагою ставився до великого поета, але його творів не читав. І не тільки Пушкіна, пристрастю до читання Айвазовський взагалі не відрізнявся.

• Пушкін зображений на декількох картинах Айвазовського, але художник працював над ними вже через багато років після смерті Олександра Сергійовича. До речі, сучасники відзначали, що у Айвазовського і Пушкіна була навіть зовнішня схожість. Друг поета П.А. Вяземський писав у одному з листів історику М.П. Погодіну про те, що Айвазовський «крім відмінного таланту, має ще одне особливе достоїнство: нагадує зовнішністю своєю нашого О.С. Пушкіна».

Пам’ятник Айвазовському у Феодосії.

• Некрологи про смерть Айвазовського в деяких газетах Франції з’явилися ще за його життя. У Біскайській затоці судно, на борту якого знаходився живописець, потрапило в страшний шторм. Але французькі газетярі явно поквапилися – на щастя, все закінчилося благополучно.

• Одна з картин Івана Айвазовського дуже сподобалася венеціанському купцеві, який вирішив її придбати. Щоправда, оплату він запропонував своєрідну – ковбасу власного виробництва. На подив, угода відбулася, підприємець став власником картини, а живописець отримав велику партію ковбаси.

• За своє довге життя Іван Костянтинович Айвазовський об’їхав півсвіту. Але помер на своїй батьківщині в місті Феодосії 19 квітня 1900 року. Айвазовський заповідав поховати його у дворі найдавнішої Вірменської церкви в місті – Сурб Саркіс (Святого Саркіса). Заповіт було виконано, склепи Айвазовського і його дружини Анни Микитівни, яка померла у 1944 році, знаходяться поруч із західною стіною храму. Перша згадка про церкву Сурб Саркіс відноситься ще до 1361 року.

Якщо вам сподобалася стаття, будь ласка, поділіться з друзями в соцмережах!