Скільки насправді жили люди в давнину
Довгі роки нас запевняли, що ще в XIX столітті в 30 років людина вважалася старою.
І що середня тривалість життя була майже вдвічі меншою, ніж сьогодні.
Сучасні дослідження показали, що це помилка, викликана неправильним тлумаченням статистичних даних.
Сьогодні ми розповімо про те, скільки насправді жили люди у давнину і звідки взялася інформація про коротке життя наших предків.
Коли ми чуємо про середню тривалість життя, то найчастіше неправильно розуміємо цей термін. Насправді, потрібно говорити про середню очікувану тривалість життя, яка не може коректно розповісти про те, скільки жили люди в минулі епохи.
Скільки жили люди у кам’яному віці
Вся справа у високій дитячій смертності, яка забирала безліч життів ще в першій половині XX століття. Саме вона псувала загальний показник середньої тривалості, роблячи його дуже низьким. Вчені стверджують, що в епоху палеоліту середня очікувана тривалість життя становила 20 років. Але чи означало це, що людина кам’яного віку в 20 років була вже похилого віку і стоїть на краю вічності?
Зрозуміло ні, і справа тут знову в дитячій смертності, яка була особливо високою у перші роки життя. Доживши до 5 років, стародавня людина цілком могла розраховувати ще на 30-35 років життя. Палеоантрополог Ерік Трінкаус досліджував останки людей епохи палеоліту і визначив, що більшість з них належать чоловікам і жінкам, які прожили від 20 до 40 років. При цьому чверть прожила навіть понад 40 років. Цікаво те, що неандертальці та кроманьйонці помирали приблизно в одному віці.
Вчені стверджують, що навіть 40 років – це не межа для людей доби середнього палеоліту. Багато давніх людей могли б жити набагато довше, але люди похилого віку були погано пристосовані для постійної погоні за їжею. Останки людей похилого віку часто знаходять на місцях стоянок, що говорить про те, що вони просто відставали від своїх молодих одноплемінників і вмирали від голоду або ставали жертвою хижаків.
Це може здатися неймовірним, але сучасні представники племен мисливців і збирачів, які мешкають у віддалених куточках світу, живуть не менше за середнього українця чи поляка, незважаючи на суворий побут та відсутність медицини.
Антропологи Майкл Гурвен та Хіллард Каплан витратили чимало часу на дослідження народів хіві (Венесуела і Колумбія), яномамо (Бразилія) і хадза (Танзанія). У всіх цих людей немає навіть одягу та примітивних знарядь, але живуть вони досить довго. Пакистанське плем’я хунза, що живе в дуже спартанських умовах, відоме своїми 120-річниками старожилами.
При народженні очікувана тривалість життя у представників цих народів не перевищує 35 років і це знову ж таки наслідок величезної дитячої смертності. Але примудрившись дожити лише до 3 років, представники сучасних первісних племен отримують чудовий шанс зустріти старість і дотягнути до 70-ти. В країнах колишнього Союзу дитяча смертність становить зараз не більше 1%, але при цьому до 70-ти також доживають далеко не всі.
Античні довгожителі
У представників більшості античних цивілізацій ймовірна тривалість життя при народженні також становила приблизно 30 років. У стародавніх Римі, Греції та Єгипті тоді на першому році життя помирало щонайменше 30% дітей. Житель Риму, Афін чи Корінфа, досягнувши 15 років, цілком міг жити ще років 40, а то й більше. Так, це середні показники і є підстави вважати, що забезпечені люди на той час жили ще довше.
Стародавні єгиптяни, котрі любили облік і порядок у записах, залишили чимало документальних свідчень про тривалість життя своїх фараонів.
З їх джерел можна дізнатися, що Пепі II Неферкаре з 6-ї династії помер у 68 років, Тутмос III (18-а династія) прожив 56 років, а Рамзес II (19-а династія) – так і зовсім відійшов у інший світ в 90.
Звичайно, можна було б припустити, що єгипетські літописці з лестощів прибрехали, але ця інформація підтверджена сучасними дослідженнями.
Так, наприклад, професор Манчестерського університету Майкл Циммерман зробив розтин понад 300 єгипетських мумій різних епох і, за його словами, багато з його «пацієнтів» відійшли в інший світ у 80-90 років. При цьому вони мали солідний багаж недуг, таких як діабет, артрит та остеопороз.
Підтверджують високу тривалість життя в античному світі і військові джерела. У містах Еллади на війну закликали чоловіків віком від 18 до 60 років, а це означає, що на сьомому десятку життя стародавні греки були ще досить міцними людьми, щоб тримати в руках меч і щит, їздити верхи, а також проходити великі відстані пішки.
Були довгожителі і серед відомих особистостей Стародавньої Греції. Піфагор, наприклад, помер у 75, Гіппократ, Демокріт і Софокл – у 90, а Ксенофан, взагалі, прожив до 95. У Римі справи були не гірші – перший імператор Октавіан Август прожив до 75, а його наступник Тіберій – до 77. При цьому Тацит підозрює, що останній помер не зовсім за своєю волею, а був отруєний або задушений (на фото нижче), щоб дати дорогу Калігулі.
Довгі літа в Середні віки
Відносно недалеке від нас у часі Середньовіччя залишило величезний багаж інформації про життя людей. Археолог з Австралійського національного університету Крістін Кейв впритул займалася вивченням тривалості земного шляху та причин смерті людей, що жили в епоху раннього Середньовіччя.
Крім записів, Кейв вивчила останки з трьох англійських цвинтарів 475-625 років і, використовуючи новий метод визначення віку за ступенем зношеності зубів, визначила, що в могилах лежало чимало людей, котрі переступили 70-річний рубіж. А наші українські дослідники, вивчивши київські поховання, встановили, що у Середні віки мешканець міста, який відзначив 20 років, цілком міг розраховувати прожити як мінімум ще стільки ж.
Серед середньовічної англійської знаті також було чимало довгожителів. У XIII столітті аристократ, якому виповнився 21 рік, міг прожити в середньому ще 43 роки. А ось у XIV столітті ця цифра різко впала до 24,5 років, завдяки «чорній смерті», що прийшла до Європи. У XV столітті, відносно благополучному з погляду епідемій, у 15 років юнак міг розраховувати ще на 48 років життя. Виходить, що середньовічні аристократи жили близько 70 років.
Простолюдини в середньому жили менше знаті, але різниця навряд чи була дуже критичною – тоді головне було пережити перші кілька років життя. Як і в античні часи, в Європі Середніх віків вмирали до 30% дітей. В Англії XIII століття до 10 років доживали 650 з 1000 дітей, до 30 років – 550, а до 50 – 300 осіб. У 75 і пізніше вмирали 70 із 1000, що, погодьтеся, дуже непогано.
Виходить, що в усі часи у світі вистачало довгожителів, причому не тільки з-поміж еліти, а й серед простих людей. Якщо пережив дитячі роки, значить є великий шанс дожити до похилого віку.
