Кілт (шотл. kilt) – різновид спідниці зі складками ззаду, створений як традиційний одяг гельських чоловіків і хлопчиків у Шотландському нагір’ї.

Перший опис кілта датується XVI століттям, і там він згадується як великий кілт, повний одяг, верхню половину якого можна було носити як плащ. Малий або сучасний кілт виник у XVIII столітті і, по суті, є нижньою половиною великого кілта. Починаючи з XIX століття його тісно пов’язують з культурою Шотландії та з гельською чи кельтською спадщиною.

Отже, кілт – традиційний одяг горців Шотландії – є національною гордістю країни. У давнину цей вовняний предмет гардеробу, що нагадує спідницю, виконував важливу функцію: за кольором орнаменту визначали приналежність людини до одного з найдавніших кланів. Зараз забарвлень (так званих тартанів) стало, звичайно, набагато більше.

«У нагір’ї», торгова картка Huntley & Palmers, Лондон, рубіж 19/20 ст.

Шотландський кілт роблять із спеціальної тканини – тартана, зітканого з натуральної вовни. У звичному нам розумінні кілт зовні майже не відрізняється від плісованої спідниці, але в давнину його довжина могла досягати 7-ми метрів. За потреби ним можна було обмотати все тіло, щоб захиститись від холоду.

Саме слово «тартан» має кельтське походження і перекладається як «колір місцевості». Спочатку тартани (орнаменти, а не сама тканина) мали лише 11 шотландських кланів, що населяли різні області країни, і створювалися вони у суворій відповідності до законів геральдики. Тому за кольором візерунка можна було легко визначити, звідки приїхала людина.

Аж до XIX століття для фарбування ниток тартана використовувалися лише натуральні барвники. З вільхи отримували чорний відтінок, з берези – жовтий, верес надавав ниткам помаранчевого кольору, чорниці – фіолетового, ожина – блакитного. Червоний тартан вважався ознакою достатку, оскільки за допомогою натуральних барвників червоний колір одержати досить проблематично.

У середині XVIII століття, коли англійці придушили повстання якобітів, вони заборонили шотландцям носити кілти. Дехто підкорився наказу, але шотландці, що жили високо в горах, не знімали кілт навіть під страхом смерті.

Єдиними, кому дозволялося надягати кілти, були військовослужбовці спеціальних королівських полків, що патрулювали гори Шотландії. Вони носили тартан «Black Watch» (Чорний дозор) – один із найвідоміших візерунків, який став першим військовим тартаном.

Після зняття заборони з’ясувалося, що багато традиційних забарвлень тартана забуті. Тоді розпочалася масштабна кампанія щодо відродження національної спадщини. Тартани відновлювали за картинами та старовинними книгами кравців.

У 1822 році в Единбург (головне місто Шотландії) приїхав король Георг IV і проголосив: «Нехай кожен носить свій тартан». На цьому розмаїття тартанів почало зростати в геометричній прогресії. На сьогоднішній день налічується понад чотири тисячі різновидів. Найпопулярніші з них:

Королева Єлизавета II і герцог Единбурзький (1987) з сім’єю у кілтах.

1. Caledonia – універсальний тартан, який може носити кожен шотландець.
2. Black Watch, про який говорилося вище.
3. Dress Campbell – парадний тартан клану Кемпбелл.
4. Burberry – тартан, який носили генерали британської армії під час англо-бурської війни.
5. Dress Gordon – ошатний варіант тартана клану Гордон.
6. Royal Stewart – найвідоміший у світі тартан, що належить королівській династії Стюартів.

Крім кланових забарвлень, існує і безліч, так би мовити, вузькоспеціалізованих тартанів. Свої фірмові малюнки на тканинах мають багато громадських організацій та державних установ, у тому числі Королівський банк Шотландії. Є жалобні тартани, мисливські, святкові…

Створене у 1963 році Товариство шотландських тартанів (Scottish Tartans Society) надає всім зареєстрованим візерункам унікальний код – за кількістю ниток кожного кольору.

Існують навіть тартани «Barclay» і «Lermontov», названі відповідно на честь полководця Михайла Барклая-де-Толлі та поета Михайла Лермонтова, які мали шотландське коріння.

Якщо вам сподобалася стаття, будь ласка, поділіться з друзями в соцмережах!