Чому в СРСР під дачу виділяли 6 соток
Одним із улюблених видів дозвілля у радянських громадян був відпочинок на дачі.
Щоправда, лежати з газетою у шезлонгу могли собі дозволити лише письменники, партійні діячі і вчені.
Втім, вони навіть могли тримати прислугу.
А пересічні громадяни заводили на дачах городи і сади, які забезпечували сім’ї овочами та фруктами влітку і восени, а також заготовками на цілий рік. Щоб ділянка приносила користь, потрібно було все ретельно продумати, адже у розпорядженні дачника найчастіше було лише 6 соток.
То чому ж саме 600 квадратних метрів стали «дачним стандартом» в СРСР?
Радянські дачники з гордістю говорили: «мої 6 соток», хоча насправді вони, як і все інше в Країні Рад, належали державі.
Виділяти громадянам ділянки площею 600 квадратних метрів вирішили невипадково – це була обгрунтована радянськими науковцями норма.
Науковий підхід
Біля витоків радянського дачного господарства стояв вчений-овочівник з Московського сільськогосподарського інституту Віталій Едельштейн.
У 1944 році він видав книгу під назвою «Індивідуальний город», де описував, які культури та в якій кількості потрібно вирощувати на ділянці, щоб отримувати від неї максимальну користь.
Едельштейн вирахував, що одній людині на рік потрібно 500,7 кг овочів. Для їхнього вирощування достатньо 124,5 квадратних метрів землі. Середня кількість членів сім’ї в СРСР становила 3,9-4,3 особи.
Цифри виглядають безглуздо, але що вдієш, адже статистика – точна наука. Вчений помножив розраховану площу на кількість членів сім’ї та додав трохи для вирощування плодових дерев.
Так вийшла площа 600 квадратних метрів або 6 соток. У 1949 році вийшла постанова, згідно з якою громадянам належало видавати саме такі ділянки землі для дач. Ця норма діяла до самого розпаду Радянського Союзу і ніколи не переглядалася.
Більше – не можна
Але чому б не дати людям більше землі? В країні, що займала одну шосту частину суші, її було достатньо.
Вся справа в тому, що великі наділи могли спонукати городника продавати надлишки овочів та фруктів. А так роблять «прокляті капіталісти», з якими радянській людині було не по дорозі. Втім, незважаючи на чинні норми, громадяни примудрялися отримувати дві, а іноді й більше дачних ділянок.
Ті, для кого овочі та фрукти були не підмогою до сімейного раціону, а бізнесом, знали безліч способів розширення земельних наділів. У корумпованому радянському суспільстві майже будь-які питання вирішували гроші чи зв’язки.
