Цікаві факти про відеомагнітофони
Відеомагнітофон – пристрій для запису і відтворення зображення та звуку з магнітної стрічки.
Ці апарати класифікуються за призначенням, стандартом телемовлення, форматом відеозапису.
В даний час побутові відеомагнітофони повністю витіснені програвачами оптичних відеодисків.
Сьогодні фільми доступні в один клік, але ще нещодавно перегляд улюбленого кіно був справжньою подією. Люди збиралися біля телевізора, вставляли касету і натискали кнопку «Play». Відеомагнітофони стали символом цілої епохи і змінили те, як ми дивимося фільми, бо саме ці пристрої заклали основу домашнього кінотеатру.
Цікаві факти про відеомагнітофони
• У багатьох людей відеомагнітофони викликають почуття ностальгії, оскільки вони асоціюються з дитинством та теплими сімейними вечорами.
• Перші відеомагнітофони, що з’явилися на початку 1950-х років («Mark I», «Mark II», «Mark III» і «Mark IV»), були величезними, важили понад 300 кг і використовувалися лише у професійній сфері – на телебаченні. Вони займали багато місця і коштували дуже дорого (наприклад, «Ampex VR-1000» коштував близько 45 000 доларів).
• Згодом технології спростилися і пристрої стали доступними для звичайних людей. У червні 1969 року на прилавках магазинів з’явилися перші побутові касетні відеомагнітофони «Sony». Саме тоді відеомагнітофони вийшли на масовий ринок і почали з’являтися в будинках пересічних громадян.
• У 1972 році компанії Philips та Grundig розробили касетний напівдюймовий формат VCR, спеціально призначений для побутового використання. У середині 1970-х років з’явилися формати Betamax корпорації Sony та VHS компанії JVC. Формат VHS став найпоширенішим. Він дозволяв записувати та відтворювати відео прямо вдома.
• VHS виграв конкуренцію в інших форматів завдяки більш тривалому запису та доступній ціні. Порівняно компактна касета забезпечувала хорошу якість зображення, а максимальна тривалість запису могла досягати трьох годин.
• З появою відеомагнітофонів люди вперше отримали можливість записувати телевізійні програми і дивитися їх у зручний для себе час, а можливість поставити відео на паузу або перемотати назад здавалася справжнім дивом.
• Відеомагнітофони вимагали регулярного чищення головок. Деякі моделі мали вбудований годинник і таймер запису. Касети могли «зажовуватись» і їх доводилося акуратно розмотувати вручну.
• У 80-90-х роках минулого століття стали з’являтися відеосалони та відеопрокати, де можна було взяти касету на вечір та подивитися її вдома. Крім того, вибір фільму став окремою розвагою – люди довго обирали касети, читали описи та обговорювали новинки.
• До Радянського Союзу побутові відеомагнітофони почали проникати з середини 1970-х років і спочатку були лише у осіб, які мали можливість виїзду за кордон. У широкому продажу вони почали з’являтися лише в другій половині 1980-х з початком перебудови.
• Втім, ще до цього в СРСР невеликими партіями випускалися котушкові відеомагнітофони похило-рядкового запису, придатні для домашнього використання. Першим таким апаратом у 1967 році став чорно-білий «Малахіт», випущений Ризьким радіозаводом. А взагалі постанову ЦК КПРС про створення в країні власних відеомагнітофонів було прийнято ще у 1958 році.
• З появою DVD відеомагнітофони почали відходити «на другий план». Нові технології запропонували кращу якість та зручність зберігання, а з розвитком інтернету та стрімінгу необхідність у відеокасетах повністю зникла.
• Останнім виробником відеомагнітофонів у світі, після закриття виробничої лінії Panasonic у 2012 році, була японська компанія Funai Electric, яка оголосила про припинення виробництва у липні 2016 року. У 2015 році Funai продала близько 750 000 відеомагнітофонів, переважно у Сполучених Штатах.
