Лаос, або офіційно Лаоська Народно-Демократична Республіка – держава в Південно-Східній Азії, яка межує з М’янмою та Китаєм на північному заході, В’єтнамом на сході, Камбоджею на півдні та Таїландом на заході. Це єдина країна в регіоні, яка не має виходу до моря.

У Лаосі проживає близько 6,5 мільйонів людей. Столицею і найбільшим містом є В’єнтьян. Площа країни становить 236 800 км², з яких 232 064 км² є сушею і 4736 км² – водою. Це однопартійна соціалістична республіка, яка підтримує марксистів-леніністів і керується Народно-революційною партією Лаосу.

Сучасний Лаос простежує свою історичну та культурну ідентичність від держави Лан Санг, що існувала з XIV по XVIII століття і була одним з найбільших королівств у Південно-Східній Азії. У XVIII столітті більша частина сучасного Лаосу була під владою сусіднього Таїланду.

Грозові хмари над річкою Меконг, Сі Фан Дон, Лаос.

У XIX столітті Франція поступово включила Лаос до складу своєї колоніальної імперії. Лаос отримав автономію у 1949 році, а у 1953-му після здобуття незалежності став королівством зі встановленням конституційної монархії під керівництвом Сісаванг Вонга.

Після здобуття незалежності почалася тривала громадянська війна, яка офіційно завершилася у 1975 році, коли комуністичний рух Патет Лао скинув короля і проголосив народну республіку. Лаос залежав від військової та економічної допомоги Радянського Союзу до його розпаду у 1991 році.

Зараз Лаос є однією з найбідніших країн світу, яка залежить від допомоги міжнародних гуманітарних і політичних організацій. Лаос – переважно аграрна країна, останнім часом тут розвивається туризм. Хоча комуністи все ще при владі, економіка поступово перебудовується за ринковою моделлю.

Цікаві факти про Лаос

• У Лаосі вже давно біля керма стоїть комуністична партія. Тому тут місцями ще видно радянську спадщину, наприклад – автомобілі виробництва СРСР, що мелькають тут і там.

• Лаоський алфавіт, та й мова в цілому, дуже схожа з тайською та кхмерською, якою розмовляють у Камбоджі. І лаоська, і тайська походять саме від кхмерської.

• У лаоських селах досі багато де немає електрики, центрального водопостачання та інших звичних нам благ цивілізації.

• У минулому на території сучасного Лаосу існувало декілька незалежних держав. Всі вони були об’єднані в єдине ціле лише у ХІХ столітті, коли сюди прийшли французи.

• Місцева кухня дуже нагадує тайську. Майже всі страви тут дуже гострі, а цукор кладеться у більшість із них.

Карстові вершини у Ванг В’єнг, провінція В’єнтьян, Лаос.

• У всій Південно-Східній Азії Лаос є єдиною країною, що не має виходу до моря.

• Американське вторгнення до В’єтнаму не обійшло стороною і цю країну, оскільки саме нею проходила частина знаменитої «стежки Хо Ши Міна». За час В’єтнамської війни на Лаос було скинуто близько чверті мільйона бомб, і багато з них, так і не розірвавшись під час падіння, досі чекають «свого часу» в джунглях.

• У лаоських селах жителі активно винищують змій, особливо отруйних, оскільки вони становлять велику загрозу. При цьому змії не пропадають марно – їх охоче їдять, розумно вважаючи, що м’ясо – це м’ясо.

• У типовому будинку в Лаосі немає великої кількості меблів. Їдять тут зазвичай, сидячи на підлозі, на циновці, і сплять так само. Причому це ніяк не пов’язано зі статком, навіть досить заможні лаосці зазвичай не користуються зайвими, на їхню думку, меблями.

• Одна з історичних назв цієї країни – Ланг Санг Хом Кхао, що в перекладі означає «Країна мільйона слонів і білої парасольки».

В’єнтьян – столиця і найбільше місто Лаосу (близько 950 тисяч жителів за оцінкою 2020 року).

• Рух на лаоських дорогах правосторонній, а ось в сусідньому Таїланді – лівосторонній. Через це на кордоні вічно виникали пробки, так що влада обох країн прийшла до цікавого рішення. Тепер один тиждень рух у районі кордону є правостороннім, потім тиждень – лівостороннім, і так далі – по черзі.

• У Лаосі діє закон, згідно з яким вивозити кіпи, місцеву валюту, за межі держави заборонено. Туристам, які не знають про це, можуть загрожувати неприємності, аж до тюремного ув’язнення. Ввозити до країни національну валюту, до речі, теж заборонено.

• Дві третини лаосців проживає у сільській місцевості. Натуральне господарство тут грає вирішальну роль у виживанні.

• Тут є юнацький громадський рух на кшталт радянських піонерів. Тож наші люди, що нудьгують за часами СРСР, можуть змахнути скупу ностальгічну сльозу.

• Як вже було сказано вище, з 1893 по 1949 рік Лаос офіційно входив до складу Франції на правах колонії, потім – автономії. У 1953 році, після здобуття незалежності, тут виникло королівство, але незабаром владу короля повалили місцеві комуністи.

Будівля Лаоського національного культурного центру у В’єнтьяні.

• Що цікаво, національний домен цієї держави (.la) було продано владою країни американському місту Лос-Анджелесу. Точніше, його здали у довгострокову оренду. Ось так.

• Каскад Кхон, що знаходиться в Лаосі недалеко від кордону з Камбоджею, являє собою найширший у світі водоспад. Його ширина сягає 10-ти кілометрів, і саме він є основною перешкодою для судноплавства на річці Меконг.

• Лаос – країна небагата, але цілком безпечна. Наприклад, на відміну від більшості країн Латинської Америки, тут справді безпечно, навіть для іноземних туристів, які у будь-якій точці світу завжди привертають увагу злодіїв та грабіжників.

• Одна з національних лаоських страв – це щось подібне до пельменів, які варять у фондю прямо на столі. Насправді, ця страва з’явилася тут у часи лаосько-радянської дружби, коли місцеві почали готувати трохи видозмінену «слов’янську» їжу для радянських фахівців, що працювали в цій країні. З того часу багато що змінилося, радянські фахівці виїхали, дружба розпалася, СРСР розвалився, а ось своєрідні пельмені залишилися.

• У лаоській мові є 45 звуків та 6 тональностей. Залежно від тональності те саме слово може мати до 7-8 різних значень.

Школа в сільській місцевості на півночі Лаосу.

• Єдине більш-менш урбанізоване місто в Лаосі – це В’єнтьян, столиця країни. Інші міста тут, як і, наприклад, на Філіппінах, більше нагадують великі села.

• Загалом у досить компактному Лаосі проживають представники близько 70 різних місцевих народів. Найчисленнішим серед них є лао, за назвою цього народу країна і отримала своє ім’я.

• Переважна більшість населення Лаосу є буддистами. Згідно з місцевими традиціями, усі чоловіки, точніше, ще юнаки, проходять одноразовий послух у монастирі строком на три місяці.

• Найдавніше свято у цій країні, фестиваль дощу, відзначається у травні. Він називається «Бун Банг Фай», і цього дня тут запускають безліч феєрверків.

• Багато будиночків у Лаосі, особливо у сільській місцевості, стоять на палях, як і в деяких провінціях Таїланду. Це захищає їх від можливого затоплення.

• У гірських районах Лаосу температура може легко опускатися нижче 0 градусів. Навіть у спекотному В’єнтьяні одного разу була зафіксована температура всього +3,9 °C.

• Тут нараховується понад 90 різних мов і діалектів. Причому деякі з них помітно відрізняються один від одного.

• Близько 95% всього лаоського населення мешкає вздовж кордону з Таїландом. А ось гірські регіони на півночі країни практично не заселені.

• Багато лаоських міст були засновані дуже давно, ще в незапам’ятні часи. Луангпхабанг (можна зламати язика), наприклад, вперше згадується у літописі 698 року, але насправді він, швидше за все, набагато старіший.

Рисові поля під час збору врожаю в жовтні 2017 року, провінція Тямпасак, Лаос.

• Лише близько 6-7% від загальної кількості доріг у Лаосі вкриті асфальтом. Всі інші є звичайними грунтовками, і в сезон дощів вони стають практично непрохідними.

• Назва В’єнтьяна, лаоської столиці, з мови палі перекладається, як «місто сандалового дерева». Палі – мова буддизму Тхеравади, найпоширенішої в цій країні релігії.

• Під час Другої світової війни Лаос був окупований японською армією. У 1945 році країну було звільнено французькими військами.

• Іноземців європейської зовнішності у Лаосі, як і в Таїланді, називають словом «фаранг». Спочатку «фаранг» означало «француз» (а «Фарангсет» перекладалося як «Франція»), але згодом цим словом стали називати всіх іноземців-європеоїдів.

• Різні тяжкості лаосці часто переносять у м’яких сумках, що висять на спині, а ручка сумки при цьому вішається на голову.

• На півночі Лаосу на нагір’ї Траннінь є унікальна Долина глеків. У ній виявлено тисячі гранітних горщиків заввишки 3-6 метрів, причому їх вік становить до 2000 років. Який народ їх створив і, головне, навіщо – невідомо.

Жінки народу хмонг (мяо) в традиційному одязі.

• Незважаючи на те, що офіційною валютою є лаоський кіп, тут в ходу тайські бати. Їх приймають до оплати всі і скрізь.

• Незважаючи на невисокий рівень життя в порівнянні з сусіднім Таїландом, ціни в Лаосі вищі, ніж там. Це стосується всього – їжі, готелів, транспорту, різного ширпотребу тощо. Просто своєї промисловості тут майже немає, і більшість товарів імпортується саме з Таїланду, а потім продається з націнкою.

• Понад половину території Лаосу вкрито горами. Найвища з них – Пху Біа, що у перекладі означає «Лиса гора», височить на 2830 метрів.

• У Лаосі часто можна побачити червоні прапори із серпом і молотом. Дух Радянського Союзу, здається, живе тут і досі.

• Місцеві жителі часто перетинають тайсько-лаоський кордон, минаючи прикордонні пости – просто перепливаючи річку Меконг на човнах. І, що цікаво, прикордонники на це навіть не звертають уваги.

• Незважаючи на те, що лаоська економіка в останні десятиліття потроху зростає і міцніє, тут досі слабко розвинене сільське господарство. Більшу частину їжі сюди імпортують, тому вона коштує тут дорожче, ніж у сусідніх країнах.

• Торкатися сторонніх людей у ​​Лаосі не варто – це може бути сприйнято як образу. А найгірше, що можна зробити – доторкнутися до чиєїсь голови.

Кухня Лаосу: Лааб (або Ларб) – м’ясний салат з перемеленого м’яса (курятина, качка, свинина) з додаванням рибного соусу, червоного перцю, цибулі, зелені і перемеленого смаженого липкого рису. Вважається національною стравою Лаосу.

• Буддійські храми тут можна побачити не лише у містах і селах, а й уздовж доріг. Точніше, вздовж доріг стоять не лише храми, а й невеликі вівтарі, на яких можна традиційно попросити благословення.

• Найпопулярнішим видом спорту у Лаосі є футбол, і щоразу, коли грає місцева збірна, все населення країни прилипає до екранів телевізорів.

• Як і в Таїланді, тут є звичним, і навіть законним, так званий «синсод» – викуп, який призначають батьки дівчини за наречену, коли наречений просить її руки.

• Один із найпопулярніших тут напоїв – звичайне легке пиво, в основному марки «Beer Lao». Причому варять його із рису.

• Лаоські кулінари практично не використовують сіль. Замість неї застосовується сильно солоний соус із ферментованої риби, популярний також у В’єтнамі, Таїланді та на Філіппінах.

• Туристам варто мати на увазі, що вивозити із Лаосу зображення Будди заборонено законом. Цей закон було прийнято для протидії вивезенню із країни історичних цінностей, і виняток робиться лише для сувенірної продукції.

• У місцевих жителів занадто засмагла шкіра розцінюється, як ознака невисокого соціального стану, тому всі в Лаосі ходять із парасольками, рятуючись від сонця. Із ними навіть їздять на мотоциклах.

Якщо вам сподобалася стаття, будь ласка, поділіться з друзями в соцмережах!