Сатурналії – свято древніх римлян, що заміняло їм Різдво
Багато хто вважає, що нинішні зимові свята з’явились разом із християнством. Але це не так – до того, як з’явилося Різдво, у Стародавньому Римі відзначали інше затяжне свято, ще більш веселе й довгоочікуване.
Сатурналії, присвячені богу землеробства Сатурну, розпочиналися 17 грудня і тривали декілька днів. Римський історик Тіт Лівіус писав, що Сатурналії почали святкувати у V столітті до нової ери.
Спочатку це було одноденне селянське свято, під час якого землероби вихваляли бога Сатурна. Але через кілька десятиліть воно стало популярним серед усіх верств населення і тривало вже цілих п’ять днів.
Починалося зимове свято з офіційної частини, яка проходила у святилищі Сатурна. Жерці розрізали шерстяні пути, що стягували величезну статую бога, а присутні підносили йому дари. Всі співали гімни та вихваляли бога землеробства, але при цьому з нетерпінням чекали кінця заходу.
Коли верховний жрець проголошував «Іо, Сатурналії», починалося найцікавіше. Більшість законів переставала діяти і Рим поринав у веселощі, пияцтво і розпусту. У ці дні припинялися війни, не проводилися страти і дозволялися повсюдно азартні ігри, заборонені в інші дні.
«Хто був ніким…» – зміна класових ролей під час Сатурналії.
Найбільше на Сатурналії чекали раби, адже в ці дні вони перетворювалися на панів. Кожен із них міг надіти шапку, що дозволялося лише вільним людям, і вирушити в будинок розпусти.
У багатьох домівках невільники мінялися місцями зі своїми господарями. Вони одягалися в одяг панів і займали їхні місця за столом. При цьому самі господарі зобов’язані були їм прислужувати.
Під час свята будь-який раб міг висловити пану все, що він думає про нього. Закон забороняв згадувати це після закінчення Сатурналій і карати за зухвалість. Щоправда, наскільки це спрацьовувало, ми, на жаль, не знаємо. Британський історик і дослідник релігії Джеймс Джордж Фрезер писав про це так:
«Ця інверсія ролей заходила так далеко, що кожен будинок на якийсь час перетворювався на щось на кшталт мікродержави, у якій всі вищі державні пости займали раби – вони віддавали накази, встановлювали закони, начебто були консулами, преторами чи суддями. Блідим відображенням влади, якою на час Сатурналій наділялися раби, було обрання за допомогою жереба псевдоцаря, в якому брали участь вільні громадяни. Особа, на яку падав жереб, отримувала царський титул і віддавала своїм підданим жартівливі та безглузді накази».
Традиція дарувати подарунки
Рим, де завжди було весело, під час Сатурналій перетворювався на суцільний карнавал. Люди виходили святкувати на вулиці і безперервно курсували з будинку в будинок з візитами.
Приходити в гості з порожніми руками не можна було. Тому із собою приносили подарунки, зазвичай скромні. Навіть багатії не хизувалися подарунками і дарували те ж саме, що й бідняки. Свято забороняло демонстрацію багатства і переваги – Сатурн на якийсь час скасовував нерівність.
Найпопулярнішими були презенти у вигляді медальйонів із зображенням чоловічої голови та звичайні воскові свічки. Традиція дарувати зображення голів залишилася з давніх-давен, коли Сатурну приносили людські жертви, відрізаючи їм голови.
Дітям дарували іграшки та солодощі, а іноді й домашніх тварин, наприклад – цуценят, кошенят чи ягнят. Допускалися також їстівні подарунки: свинячі ковбаси чи стегенця, мед, сушені фрукти, вина тощо – все, що дарувало людям сільське господарство, яким завідував Сатурн.
Але подарунки отримували не всі, а лише чоловіки та діти. Жінок обдаровували навесні, у дні Матроналій, що проходили у березні (свято матерів; у Матроналіях брали участь лише матрони – поважні одружені жінки, що були в законному шлюбі).
Відголоски Сатурналій
У 313 році нової ери імператор Костянтин I Великий проголосив християнство єдиною офіційною релігією в державі. Відразу після цього Сатурналії, як і будь-які інші язичницькі заходи, було заборонено.
Але відлуння древнього римського свята відчувалися багато століть і відчуваються й досі.
Наприклад, у XVI столітті англійським студентам дозволялося грати в азартні ігри тричі на рік: в День усіх святих, на Різдво (в Сатурналії) та на Стрітення. Святкові застілля, подарунки та новорічні маскаради – це теж відлуння древнього язичницького свята.
Багато звичаїв християнам вдалося адаптувати під свою віру, у чому немає нічого дивного. Багато релігій без сором’язливості запозичують звичаї одна у одної, але дещо змінюючи сенс.
