Чому ім’я Світлана не визнається церквою?
Утворення українських і російських імен відбувалося століттями під впливом багатьох чинників і культур. Незважаючи на це, наш іменослів важко назвати гнучким. Особливо це було помітно в дореволюційну епоху (до 1917 року), коли нове ім’я могло з’явитися лише у разі канонізації нового святого.
Називати дітей як сьогодні, на свій розсуд, батьки не могли, але деякі імена, не пов’язані з православною традицією, все ж таки змогли прижитися. І одне з цих небагатьох імен – Світлана.
Багато хто вважає, що ім’я Світлана прийшло до нас із дохристиянських часів, але це не так. Історія цього імені добре відома вченим, насамперед тому, що воно авторське, тобто придумане конкретною людиною. З’явилося воно на початку XIX століття і спочатку було присутнім лише на сторінках літературних творів. Але потім воно полюбилося народу і ним почали називати дітей.
Вперше це красиве жіноче ім’я з’явилося у поемі «Світлана і Мстислав», написаній філологом та поетом-слов’янофілом Олександром Христофоровичем Востоковим у 1806 році. Але після публікації «богатирської повісті в чотирьох піснях», стилізованої під слов’янську старовину, воно не стала популярним. Набагато більше зробив для його «впровадження у маси» інший літератор – Василь Жуковський.
У 1813 році Жуковський, якого по праву вважають основоположником російського романтизму, видає баладу під назвою «Світлана». Можна подумати, що було допущено плагіат, але це не так. Наприкінці XVIII і на початку XIX століть різні псевдослов’янські речі були у великій моді, тому на світ з’являлися всілякі Добрави, Милолики і Пріяти, породжені фантазією письменників та поетів.
У більшості випадків ці героїні, з’явившись у творі одного автора, тут же перекочовували в роботи інших. На початку ХІХ століття література була перенасичена екзотичними псевдослов’янськими іменами, але всі вони канули в Лету, залишившись лише даниною літературній моді. А ось на ім’я Світлана чекала інша доля – воно стало загальноприйнятим і навіть популярним.
Тож Світлани можуть дякувати одразу двом людям – Востокову, який придумав це ім’я, і Жуковському, чий геній привернув до нього загальну увагу. Балада «Світлана» стала не просто популярною, багато хто називав її народною. Це дивовижний приклад того, як твір, написаний для дворянства, проник у народне середовище і став там своїм.
Незабаром почали з’являтися наслідування «Світлани», пародії та вільні перекази, а згодом самостійні вірші та поеми.
Крім того, у 1856 році з’явився фрегат «Світлана», а у 1913-му цим ім’ям назвали електроламповий завод. Зрозуміло, власників бізнесу привабила співзвучність імені із призначенням продукції, покликаної нести світло у маси.
Приблизно у середині XIX століття Світлани з’явилися у казках, завдяки старанням авторів, переказуючим старі історії на більш сучасний лад. Незабаром абсолютно всі, крім, звісно, фахівців-філологів, були переконані, що історія цього імені сягає своїм корінням в глибоку дохристиянську слов’янську старовину.
Але церковників не цікавило справжнє походження імені Світлана – вони точно знали, що у святцях його немає, а отже, благословити батьків назвати ним дочку не можна.
Журнал «Церковний вісник» ось що писав з цього приводу: «У 1900 році до Священного Синоду двічі надходили клопотання про дозвіл найменувати дочок прохачів на ім’я «Світлана», але Священний Синод не знайшов підстав для задоволення зазначених клопотань, тому що імені Світлана у православних святцях немає».
Незважаючи на свою, здавалося б, жорстку позицію, Синод один раз все ж таки зробив виняток. Було дозволено назвати Світланою доньку коменданта Петропавлівської фортеці, і то лише завдяки тому, що про це клопотав її дядько – капітан військового корабля «Світлана».
Після падіння Російської імперії усі заборони було знято і в новій країні з’явилося чимало нових, часом безглуздих і відверто дурних імен. Перші роки після революції народ насолоджувався вседозволеністю і називав дівчаток Октябринами та Барикадами, але потім поступово схаменувся. Вже до середини 1920-х років стало дуже популярним ім’я Світлана.
З часом Світлан ставало дедалі більше, чому чимало сприяло те, що дочку І.В. Сталіна звали саме так. Особливо багато тезок у дочки вождя було в середовищі партійного керівництва – дати це ім’я дитині вважалося ознакою гарного тону. Прості громадяни СРСР теж не відставали і це ім’я міцно увійшло до п’ятірки найпопулярніших на довгі роки.
Дійшло до того, що навіть церковне керівництво пом’якшилося і у 1943 році підібрало грецький аналог Світлані – ім’я Фотинія, що походить від грецького слова «фотос», тобто «світло». Це означало, що дівчаток у православних сім’ях можна було називати Світланами, але при хрещенні їх називали однозначно Фотиніями. Ось так.
