Як з’явилося популярне в СРСР “Спортлото”
Сьогодні мало хто пам’ятає перший тираж «Спортлото», який пройшов жовтні 1970 року.
Ця подія стала знаковою для багатьох радянських людей.
Адже тоді в телеефірі віщало не так багато каналів, як сьогодні.
У більшості регіонів величезного СРСР були доступні лише два телеканали. Тому нові телепередачі швидко ставали культовими.
Багато років радянські сім’ї збиралися в повному складі перед блакитним екраном, коли в ефір виходило «Спортлото». На той час це була головна і єдина азартна гра Радянського Союзу. У «Спортлото» грали майже всі. І не лише грали, а й вигравали.
«Спортлото» для спортивних перемог
Ідея провести Олімпійські ігри в СРСР стала передісторією азартної гри. Пропозицію вніс Сергій Павлов, який очолював Спорткомітет у 1969 році. Як відомо, захід такого масштабу вимагав колосальних фінансових витрат. До того ж, радянський спорт був на повному утриманні держави. Для реалізації проекту потрібно було залучити додаткові кошти, щоб знизити витрати з бюджету.
Спорткомітет взявся вивчати напрацювання інших країн. Чиновники виявили, що лотереї, які мали величезний успіх за кордоном, давали вагому частку коштів. Навіть країни «соціалістичного табору» не були винятком. А ось у Радянському Союзі на той момент нічого подібного не було. І Спорткомітет ухвалив рішення запровадити азартну гру для радянських людей.
Віктор Івонін, який обіймав посаду заступника голови Спорткомітету, відповідав за «Спортлото». Основна дилема, що мучила організаторів, стосувалася не прибутку, а відповідності ідеям соціалізму. Відповідальні співробітники уважно вивчили питання і дійшли висновку, що нічого поганого немає. Виручка від реалізації лотерейних білетів ділилася на дві рівні частини: одну відправляли до бюджету радянського спорту, а другу розподіляли між переможцями лотереї.
Азартна гра «Спортлото» належала до того ж класу, що й лотерея «кено», яку багато хто вважав найстарішою у світі. Радянська варіація базувалася на формулі «6 із 49». За правилами гри джекпот діставався гравцю, якому пощастило вгадати усі числа виграшної комбінації. Загальна кількість номерів дорівнювала 49.
Організатори підкреслили причетність лотереї до Спорткомітету, «прив’язавши» до кожного номера певний вид спорту. Завдяки символічній вартості (30 копійок) лотерейні білети добре продавалися. Перший тираж розійшовся у півтора мільйона карток.
Розіграш знакового тиражу організували у Центральному Будинку журналіста. З того часу повелося запрошувати до тиражної комісії знаменитих спортсменів. Відомий всім уболівальникам футболіст Всеволод Бобров і не менш відомі коментатори Ніна Єрьоміна та Микола Озеров спостерігали за розіграшем історичного тиражу.
Примітно, що перший тираж відзначився виграшем головного призу, який дістався столичному інженеру-економісту Лідії Морозовій. Вона виграла п’ять тисяч рублів, що за радянських часів було величезними грошима. Для порівняння середня зарплата тоді була меншою за 200 рублів. На п’ять тисяч рублів можна було придбати новенький «Москвич».
Лототрон винайшли естонські інженери
Майже всі радянські газети писали про успіх першого переможця. Перші тиражі розігрували кожні десять днів без трансляції у телеефірі. Газети друкували тиражну таблицю з результатом гри, яка займала цілий розворот. Розіграші проводили у Палацях спорту, на великих підприємствах, стадіонах.
Примітно, що спочатку організатори обходилися без знаменитого лототрона. Члени тиражної комісії вручну обертали прозорий барабан, а ведучі руками діставали пронумеровані кулі. Зі зростанням популярності гравці, які програли, намагалися викрити організаторів у обмані, шукаючи каверзу – мовляв, ті, хто дістають кульки, шахраюють!
З метою втихомирити пристрасті було вирішено автоматизувати процес. Незабаром з’явився пристрій під назвою лототрон. Тепер ігрові кулі перемішувалися в барабані механічно. Виграшні номери витягувалися автоматично, повністю виключаючи «людський фактор». Перший лототрон з’явився завдяки розробкам естонських конструкторів.
Наступний ключовий момент в розвитку «Спортлото» стався у 1974 році, коли розіграші тиражів «переїхали» до телестудії Центрального ТБ. Передача виходила в ефірі Першого каналу. Почалася велика епоха «Спортлото».
500 мільярдів на підтримку спорту
СРСР довго виборював право провести Олімпіаду. Країна отримала можливість провести літні Ігри 1980 року. Рекламна компанія «Спортлото» збільшила оберти. Лотерейні квитки пропонували в бухгалтеріях на підприємствах, у залізничних касах, в магазинах на здачу тощо.
У «6 із 49» не так просто виграти джекпот. За теорією ймовірності один суперприз припадає на 14 мільйонів ігрових комбінацій. Як правило, протягом року головний приз вигравали не більше десятка учасників. Щоб зацікавити гравців та залучити нових учасників, організатори впровадили ще одну лотерею. Новинка розігрувалась за скороченою формулою «5 із 36», яка передбачала виграш джекпоту одним із 370 тисяч учасників.
Неймовірний успіх «Спортлото» складно уявити, навіть за допомогою цифр. На піку популярності на кожен тираж реалізовувалося до 10 мільйонів лотерейних білетів. Майже 70% населення неосяжної країни брали участь в азартній грі. За 20 років лотерейна гра принесла до казни радянського спорту близько 500 мільярдів рублів. На той час доход від «Спортлото» покривав майже 80% спортивного бюджету.
Спочатку передача «Спортлото» виходила по середах. Пізніше розіграші перенесли на середу та суботу. Потім тиражі «6 із 49» та «5 із 36» почали розігрувати щонеділі. Джекпот виріс з п’яти тисяч рублів до десяти тисяч. За новими правилами щасливчикам дозволяли купити машину позачергово.
Науково-популярний журнал «Наука і життя» публікував дослідження математиків і кібернетиків про виграшні стратегії гри. Досвідчені гравці підтверджували, що керуючись рекомендаціями вчених, можна виграти незначну суму. Тільки от джекпот не піддавався жодній стратегії. Теорія ймовірності виявилася непереможною.
Після літньої Олімпіади-80 популярність «Спортлото» почала згасати. У 1982 році на екрани вийшла комедія легендарного радянського режисера Леоніда Гайдая «Спортлото-82». Лотерея лягла у основу сюжету. Комедія, яка здобула величезну глядацьку любов, стала найталановитішою рекламою за всю історію СРСР.
Геніальність рекламної кампанії полягала в тому, що комедія буквально злетіла на вершину радянського кінопрокату. Лише у 1982 році фільм «Спортлото-82» побачили понад 50 мільйонів людей. З того часу жоден рекламний ролик не побив рекорд Леоніда Гайдая, не кажучи вже про багатомільйонний прибуток організаторів лотереї.
«Спортлото» як один із символів радянської епохи
Недільні розіграші міцно увійшли до життя мільйонів радянських людей. Значимість азартної гри відбилася не лише у кінокартині Леоніда Гайдая. Про неї згадується у піснях Володимира Висоцького, Михайла Боярського, Вєрки Сердючки.
«Спортлото» не пережив розкол Радянського Союзу, принаймні в Україні – у 1992 році українські зональні управління найбільшого лотерейного оператора «Спортлото» об’єдналися, утворивши державну корпорацію «Молодьспортлото».
У новому політичному укладі країни виникло багато інших азартних розваг. Однак і досі жодна лотерея не побила успіху радянської гри. Для багатьох людей «Спортлото» уособлює СРСР як всюдисущі гасла, черги в магазинах і дешева ковбаса.
