Цікаві факти про верблюдів
Верблюди (лат. Camelus) – рід ссавців з сімейства Верблюдові (Camelidae) підряду Жуйні (Ruminantia) ряду Парнокопитні (Artiodactyla), у яких на спині є характерні відкладення жиру, відомі як горби.
Відомо 2 сучасних види верблюдів – одногорбий і двогорбий, а також три викопні види. Населяють сухі пустельні райони Північної Африки, а також Західну, Центральну та Східну Азію. Сучасні види одомашнені і використовуються для виробництва молока та вовни, а також в якості робочих тварин.
Термін «верблюд» використовується і в більш широкому значенні для опису споріднених представників сімейства Верблюдові, що населяють Південну Америку – лами, гуанако, альпаки та вікуньї.
Викопні рештки показують, що предки сучасних верблюдів жили в Північній Америці в палеогені і лише пізніше поширилися на більшу частину Азії. Вперше верблюдів одомашнили приблизно за 2000 років до нової ери.
Найцікавіші факти про верблюдів
• Часто кажуть, що верблюди можуть тиждень не пити, і це правда, але при цьому вони через зневоднення можуть втрачати до 40% маси тіла. Відомий випадок, коли тварина, що не пила 8 днів, втратила майже 100 кг маси, але потім за 10 хвилин вона випила 103 літрів води, компенсувавши втрати без шкоди для себе.
• У спекотних і сухих пустелях розбазарювати вологу не можна, і верблюди добре пристосовані для її збереження. Навіть їх послід виходить назовні настільки сухим, що його можна використовувати як паливо для багаття, чим з успіхом і займалися бедуїни та араби протягом століть.
• Нюх у цих тварин дуже гострий, причому їхній ніс здатний особливо добре вловлювати зміни вологості повітря. Завдяки цій особливості вони можуть відчути водоймище на відстані до 50-60 кілометрів.
• Верблюжа сеча в арабських країнах традиційно використовувалася для лікування найрізноманітніших хвороб, від випадання волосся до черевної водянки. У Ємені, наприклад, вона застосовується досі, а вартість її легко може сягати 20 американських доларів за літр. При цьому представники ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я) вже не раз заявляли, що вживати верблюжу сечу смертельно небезпечно.
• В ОАЕ верблюжі перегони неймовірно популярні, але вони є розвагою лише для дуже багатих шейхів. Вартість породистого скакового верблюда обчислюється сотнями тисяч доларів, і кожна така тварина є предметом гордості свого власника.
• У минулому в країнах Середньої Азії, Африки та в Австралії та була популярною верблюжа пошта. Вона активно застосовувалася навіть в СРСР, причому порівняно недавно, менше сотні років тому. Потім її, звісно, витіснили автомобілі та мотоцикли, але у деяких віддалених куточках Азії вона використовується й досі.
• В інтернеті часто зустрічається міф про те, що слово «верблюд» арабською означає «краса». Але це не так: походить воно з готської мови, а готи, у свою чергу, запозичили його у древніх індійців, причому початкове слово, як не дивно, означало «слон».
• Ще один міф стверджує, що ці тварини зберігають у горбах накопичену воду. Це також не так – у верблюжих горбах відкладаються жирові запаси, які служать відразу двом цілям. По-перше, це запас поживних речовин та вологи, а по-друге, жир допомагає їм регулювати температуру тіла.
• Груба шкіра на губах верблюдів – яскравий приклад модифікаційної мінливості. В пустелі практично немає рослинності, і найпростіше тут знайти верблюжу колючку. У ході еволюційних процесів губи цих тварин огрубіли достатньо, щоб їсти ці колючі рослини, не боячись поранитися.
• В пустельних та посушливих країнах популярним продуктом харчування є верблюже молоко. Воно дуже поживне, і в ньому є майже всі необхідні для нормальної життєдіяльності речовини. Людина, харчуючись тільки ним, змогла б прожити близько місяця.
• В Туреччині вже протягом кількох століть популярні верблюжі бої, хоча в наші дні вони проводяться лише у сільській місцевості. Це жорстоке видовище, але воно не призводить до смерті тварин, що беруть у ньому участь. Бій закінчується тоді, коли один із верблюдів визнає себе переможеним, лягаючи на землю, або намагається втекти.
• Дражнити верблюдів не варто, тому що вони можуть запросто плюнути в набридливу людину. Плюють вони надзвичайно влучно, і ці плювки смердять просто жахливо, тому що плюються ці звірі не просто слиною, а й шлунковою рідиною.
• В античні часи та в епоху Середньовіччя бойові верблюди активно використовувалися в арміях різних країн. Здебільшого їх використовували у якості транспортних тварин, але бербери і араби, наприклад, ще близько 3000 років тому нерідко застосовували верблюжу кавалерію. На спині кожної тварини зазвичай знаходилося по два воїни, один з яких був озброєний списом, а інший – луком та стрілами.
• На відміну від коней, верблюди не вміють відводити надлишки тепла, тому, перегріваючись під час бігу, вони на кілька градусів підвищують температуру тіла. Тому довго бігти зі швидкістю вони не в змозі. Втім, на коротких дистанціях верблюди здатні розганятися до 65 кілометрів на годину.
• Верблюди бувають двогорбі (бактріани) та одногорбі (дромадери). У відносно недалекому минулому величезні череди диких дромадерів зустрічалися в багатьох регіонах, але до наших днів дожили тільки їхні одомашнені нащадки, а також родичі, що повторно здичавіли.
• Найбільша популяція диких одногорбих верблюдів у світі живе, як не дивно, в Австралії. В другій половині ХІХ століття на цей континент завозили безліч цих тварин, і тепер чисельність їх «дикої» популяції оцінюється в 50-100 тисяч особин.
• Верблюжа колючка – неймовірно живуча рослина, здатна рости в самій сухій пустелі. Її коріння здатне йти на 15-20 метрів під землю, щоб дістатися до підземних джерел води. Цікавий факт: з погляду ботаніки родичами верблюжої колючки є квасоля, горох та інші представники бобових.
• Вагітність у верблюдів триває довше, ніж у переважної більшості живих істот на Землі, зазвичай від одного року до року та трьох місяців. Хоча у слонів, наприклад, термін вагітності сягає аж 22 місяців.
• Зараз у природі диких двогорбих верблюдів залишилося лише кілька сотень, і вчені сумніваються, що вони зможуть вціліти. Люди давно одомашнили цих тварин, а їх диких родичів поступово витіснили з займаних територій, поставивши на межу зникнення.
• Одногорбі верблюди можуть схрещуватися з ламами, тваринами, які в дикій природі водяться лише у Південній Америці. Таке схрещування можливе лише за допомогою штучного запліднення, і в результаті на світ з’являються ками – гібриди цих двох видів. Втім, і ті, і ті належать до сімейства верблюдових.
• Дорослі особини двогорбих і одногорбих верблюдів приблизно однакові за розмірами. Цікаво, що новонароджені дитинчата цих видів розмірами сильно відрізняються – двогорбий новонароджений важить зазвичай близько 60 кг, а вага одногорбого може легко сягати і 100 кг.
• Незважаючи на те, що багато народів Африки та Близького Сходу вживають верблюже молоко та м’ясо в їжу, юдеї ніколи так не чинили, бо це заборонено, оскільки в юдаїзмі верблюд вважається нечистою твариною.
• Ці дивовижні тварини не бояться навіть сильних піщаних бур, які іноді трапляються у пустелях. Щоб перечекати їх, вони просто лягають на пісок, в ідеалі – намагаються сховатися десь за камінням, якщо таке є поблизу. А очі у них надійно захищені від піску та пилу густими віями, набагато густішими, ніж у людей.
• Верблюди славляться своєю впертістю, навіть досвідчені пастухи та погоничі далеко не завжди можуть знайти до них підхід. Якщо тварина захоче лягти та поспати, змусити її встати та йти буде практично неможливо.
• Ці тварини неймовірно витривалі. Дорослі особини здатні навіть при нестерпній спеці нести вантаж у 250-300 кг, що лише злегка не дотягує до половини їх власної маси, і долати при цьому по 30-40 км щодня. Якщо ж верблюд несе лише вершника, він легко може пройти до 100 км на день, крокуючи із середньою швидкістю в 10-12 кілометрів на годину.
• Всупереч поширеній думці, в Африці верблюдів налічується значно більше, ніж на Близькому Сході. На африканському континенті проживає близько 14,5 мільйонів особин, а всього у світі їх близько 19 млн. Перше місце за чисельністю поголів’я займає Сомалі – близько 7,7 млн.
• На стопах цих тварин є шкірясті подушечки на кшталт тих, що є на лапах у кішок і собак. Але у верблюдів вони дуже товсті та грубі, що захищає їх одночасно і від травм, і від розпеченого піску.
• Температура тіла у цих дивовижних тварин безпосередньо залежить від часу доби, точніше, від їхньої активності та від температури навколишнього середовища. Спекотного дня вона піднімається у них до 40,5 °C, а вночі, коли «корабель пустелі» спить, може опускатися до 34-35 °С. Це все недарма: вдень температура тіла у них підвищується для того, щоб тварині не було спекотно, і щоб вона, відповідно, не потіла, втрачаючи тим самим дорогоцінну вологу.
• У дикій природі верблюди легко можуть прожити до 40-50 років, оскільки вони рідко стають жертвами хижаків. У неволі і при належному догляді вони можуть жити довше, якщо, звичайно, власники доглядають їх, добре годують і не виснажують постійною важкою працею.
• Роздратовані або розлючені верблюди неспроста зазвичай плюються прямо в обличчя джерелу свого роздратування. Так вони прагнуть засліпити і дезорієнтувати опонента, тому слідом за плювком запросто може трапитися потужний удар ногою.
• Арабські народи протягом багатьох століть використовували верблюдів як бойових тварин, незважаючи на те, що вони не можуть довго бігти, і, до того ж, легко лякаються. Просто коні в пустелі здебільшого не виживають, от і все.
• Верблюди здатні пити воду швидше, ніж будь-які інші мешканці Землі. В середньому тварина, що відчуває спрагу, здатна пити зі швидкістю до 10 літрів за хвилину, або по одному літру кожні 6 секунд.
• Здатність до 3-4 тижнів обходитися без їжі у них йде пліч-о-пліч з ненажерливістю – коли є достатня кількість їжі, вони їдять, поки їжа в них влазить, так би мовити – про запас. Голодний верблюд за один раз здатний з’їсти до 35-40 кг їжі.
• Там, де в дикій природі водяться верблюди, водойм практично немає. Незважаючи на це, вони від природи вміють непогано плавати, хоча більшість із них не робила цього жодного разу в житті.
• Феноменальна здатність переносити серйозне зневоднення – наслідок того, що еритроцити (червоні кров’яні тільця) у верблюдів овальні, а не круглі, як у людей. В результаті у них при зневодненні кров зберігає плинність, а у нас тромбоцити починають стикатися один з одним, і кров густішає. Це єдиний ссавець із овальними еритроцитами.
• Як відомо, до коня не варто підходити ззаду, оскільки він може вдарити копитом. Коні взагалі можуть штовхати ногами або вперед, або назад, а ось верблюди вміють це робити взагалі у всіх напрямках, причому одним ударом вони цілком здатні вбити людину.
• Вони можуть контролювати свої ніздрі особливим чином, закриваючи їх свідомим зусиллям і відкриваючи лише трохи для вдиху та видиху. Це допомагає їм вберегти внутрішню порожнину носа від піску під час піщаних бур.
• Більшу частину необхідної для нормальної життєдіяльності вологи ці тварини отримують разом із рослинною їжею, яку поїдають. Пити їм теж треба, але рідше, ніж більшій частині інших сухопутних ссавців.
• У багатьох країнах верблюди дуже цінуються, оскільки там вони є однією з небагатьох сільськогосподарських тварин. Вони можуть замінити відразу і коней, і корів, і овець, і кіз, даючи молоко та м’ясо, шерсть та шкіру.
• Ніхто точно не знає, коли саме були одомашнені верблюди. Більшість вчених сходиться на думці, що це сталося на Аравійському півострові близько 4000-5000 років тому.
• Перегони на верблюдах популярні не тільки в Об’єднаних Арабських Еміратах, а й в інших країнах – Єгипті, Пакистані, Катарі, Йорданії, Бахрейні і навіть в Австралії. При цьому як скакові тварини виступають лише одногорбі дромадери.
• Вчені встановили, що перші верблюдові тварини з’явилися у Північній Америці. Пізніше вони потрапили в Азію по Берінгову перешийку, який на той момент ще не опустився під воду – зараз на його місці знаходиться протока Берінга, що розділяє Сибір та Аляску.
• В мусульманських країнах Сходу стандартний верблюжий в’юк, хімл, упродовж багатьох століть був загальноприйнятою мірою ваги. Залежно від країни вага хімла відрізнялась, але в більшості випадків він дорівнював 250 кг.
• Одногорбі верблюди живуть тільки в теплому або спекотному кліматі, а ось їх двогорбі побратими добре почуваються і в прохолоді. Цікаво, що в помірному кліматі на зиму вони відрощують пишну гриву, яка навесні, з настанням тепла, знову рідшає і коротшає.
• У середині XIX століття в США для потреб армії було завезено велику кількість дромадерів, одногорбих верблюдів. Багато з них потім опинилися на волі і здичавіли, але сформована американська популяція вимерла на рубежі XIX-XX століть.
• Одногорбі та двогорбі верблюди здатні приносити цілком життєздатне потомство. Такі гібриди називаються «нари», вони ж «інери». Вони здатні розмножуватися, але їхнє власне потомство часто виявляється неповноцінним у генетичному плані.
• Стародавні люди були добре знайомі з цими тваринами дуже давно. Дослідники виявили безліч наскельних малюнків, що їх зображають, і вік найдавнішого з них оцінюється приблизно у 42000 років.
Коментування закрито.