Дикобраз – найцікавіші факти
Дикобрази або їжатцеві (Hystricidae) – сімейство гризунів ряду Мишоподібні (Muriformes).
Існує 25 видів цих колючих тварин, розділених на дикобразів Старого та Нового Світу.
Чубаті дикобрази зі Старого Світу населяють Африку, Азію і частково південну Європу.
Індійські дикобрази водяться в Азії. Дикобраз південноафриканський водиться в саванах і напівпустелях Африки.
Найпоширенішим видом Нового Світу є північноамериканський голкошерстовий дикобраз. Інші види живуть у джунглях Мексики та Південної Америки і використовують довгі хвости, щоб хапатися за гілки дерев.
Види Старого Світу люблять проводити більше часу на землі, ніж види Нового Світу. Дикобрази воліють населяти ліси, гори, савани і навіть пустелі.
Цікаві факти про дикобразів
• Серед всіх гризунів світу чубаті дикобрази є третіми за величиною, поступаючись лише бобрам і капібарам, що мешкають в Південній Америці. Дорослі особини цього виду можуть виростати до 27 кілограмів ваги і до 90 сантиметрів у довжину без урахування хвоста! Хоча зазвичай вони помітно менше, і особини більші 12-15 кілограмів зустрічаються рідко.
• Голки на тілі є не тільки у дикобразів, а й у деяких інших тварин, наприклад, у їжаків і єхидн. Але саме у дикобразів вони досягають рекордних значень – до 40 сантиметрів у довжину, причому біля основи вони можуть мати діаметр у 6-7 міліметрів! Всередині голки порожнисті, тому вони важать небагато. Більш того, завдяки їм ці тварини відмінно плавають, оскільки наповнені повітрям голки грають роль поплавців, допомагаючи їм триматися на поверхні води.
• Всього в світі налічується 25 видів дикобразів, і вони мешкають тільки на трьох материках – в Євразії, Африці та Америці. Колись вони водилися і на території сучасної України (знайдені викопні рештки цих тварин з раннього плейстоцену) і росії, але в районі Уралу вони вимерли ще близько 100 000 років тому, а в Алтайських горах – близько 27 000 років тому. Причиною їх зникнення з цих країв вважається глобальне похолодання.
• Голки дикобраза являють собою видозмінене волосся. Народжуються дитинчата вже з голками, правда, з м’якими, і з часом вони тверднуть. При цьому, крім голок, у них є і звичайне волосся, що нагадує щетину. Воно росте навіть на спині у цих гризунів, між голок.
• У Північній Америці водяться поркупіни (або канадські голкошерсти), тварини, яких деякі біологи відносять до їжатцевих, хоча, строго кажучи, вони ними не є по ряду ознак. Їх навіть називають північноамериканськими дикобразами, і вони примітні рекордною кількістю голок на тілі, яких може налічуватися до 30 тисяч штук.
• Будь-який хижак, що намагається поласувати дикобразом, може про це дуже сильно пошкодувати. Голки цих гризунів не сидять щільно в шкірі, як у їжаків – вони в разі необхідності легко відкидаються, залишаючись стирчати в тілі невдачливого мисливця. А сам дикобраз без проблем відростить собі нові голки замість загублених, нехай на це йому і буде потрібен деякий час. Втім, пуми і росомахи полюють на цих тварин досить успішно.
• Основу раціону дикобразів складають різні рослини, корінці і листя. Але при нагоді вони із задоволенням ласують фруктами і овочами, і в деяких регіонах Азії час від часу розоряють фермерські господарства, під покровом ночі здійснюючи набіги на поля. Але вегетаріанцями ці тварини не є – комах в їжу вони теж вживають.
• У неволі дикобрази живуть до 20-ти років, при офіційному рекорді довгожительства в 27 років. У дикій природі їх життєвий термін приблизно вдвічі коротше, та й прирученню вони піддаються досить слабо. Утримати їх – теж те ще завдання, міцні зуби цих гризунів дозволяють їм перегризати навіть металеву сітку, використовувану для швидкого зведення парканів і огорож.
• Всі їх види відрізняються важкою статурою і короткими лапами, а тому розвивати високу швидкість вони не в змозі. Дикобрази воліють пересуватися неспішно, вперевалку, але, будучи наляканими, вони можуть спробувати втекти. Бігають вони досить забавно і незграбно.
• На голках дикобразів і між ними накопичується не тільки значна кількість комах-паразитів, а й безліч бактерій, бруду і мікробів. Тому укол голкою часто призводить до запалення, якщо рану негайно не знезаразити і не обробити.
