Дикобраз – найцікавіші факти

Дикобрази, або їжатцеві (лат. Hystricidae) – сімейство гризунів зоологічного ряду мишоподібні (Muriformes). Існує 25 видів цих колючих тварин, розділених на дикобразів Старого Світу та дикобразів Нового Світу.
Дикобрази зі Старого Світу, гребінчасті або чубаті (на верхньому фото; лат. Hystrix cristata), населяють Африку, Азію і частково південну Європу. Індійські дикобрази водяться в Азії. Дикобраз південноафриканський водиться в саванах і напівпустелях Африки.
Найпоширенішим видом Нового Світу є північноамериканський голкошерстовий дикобраз. Інші види живуть у джунглях Мексики та Південної Америки і використовують довгі хвости, щоб хапатися за гілки дерев.
Види Старого Світу люблять проводити більше часу на землі, ніж види Нового Світу. Дикобрази воліють населяти ліси, гори, савани і навіть пустелі.
Цікаві факти про дикобразів

• Голки на тілі є не тільки у дикобразів, а й у деяких інших тварин, наприклад, у їжаків і єхидн. Але саме у дикобразів вони досягають рекордних значень – до 40 сантиметрів у довжину, причому біля основи вони можуть мати діаметр у 6 – 7 міліметрів! Всередині голки порожнисті, тому вони важать небагато. Більш того, завдяки їм ці тварини відмінно плавають, оскільки наповнені повітрям голки грають роль поплавців, допомагаючи їм триматися на поверхні води.
• Серед всіх гризунів світу чубаті дикобрази є третіми за величиною, поступаючись лише бобрам і капібарам, що мешкають в Південній Америці. Дорослі особини цього виду можуть виростати до 27 кілограмів ваги і до 90 сантиметрів у довжину без урахування хвоста! Хоча зазвичай вони помітно менше, і особини більші 12 – 15 кілограмів зустрічаються рідко.
• Всього в світі налічується 25 видів дикобразів, і вони мешкають тільки на трьох материках – в Євразії, Африці та Америці. Колись вони водилися і на території сучасної України (знайдені викопні рештки цих тварин з раннього плейстоцену) і Росії, але в районі Уралу вони вимерли ще близько 100 000 років тому, а в Алтайських горах – близько 27 000 років тому. Причиною їх зникнення з цих країв вважається глобальне похолодання.
• Голки дикобраза являють собою видозмінене волосся. Народжуються дитинчата вже з голками, правда, з м’якими, і з часом вони тверднуть. При цьому, крім голок, у них є і звичайне волосся, що нагадує щетину. Воно росте навіть на спині у цих гризунів, між голок.
• У Північній Америці водяться поркупіни (або канадські голкошерсти), тварини, яких деякі біологи відносять до їжатцевих, хоча, строго кажучи, вони ними не є по ряду ознак. Їх навіть називають північноамериканськими дикобразами, і вони примітні рекордною кількістю голок на тілі, яких може налічуватися до 30 тисяч штук.
• Будь-який хижак, що намагається поласувати дикобразом, може про це дуже сильно пошкодувати. Голки цих гризунів не сидять щільно в шкірі, як у їжаків – вони в разі необхідності легко відкидаються, залишаючись стирчати в тілі невдачливого мисливця. А сам дикобраз без проблем відростить собі нові голки замість загублених, нехай на це йому і буде потрібен деякий час. Втім, пуми і росомахи полюють на цих тварин досить успішно.

• Основу раціону дикобразів складають різні рослини, корінці і листя. Але при нагоді вони із задоволенням ласують фруктами і овочами, і в деяких регіонах Азії час від часу розоряють фермерські господарства, під покровом ночі здійснюючи набіги на поля. Але вегетаріанцями ці тварини не є – комах в їжу вони теж вживають.
• У неволі дикобрази живуть до 20-ти років, при офіційному рекорді довгожительства в 27 років. У дикій природі їх життєвий термін приблизно вдвічі коротше, та й прирученню вони піддаються досить слабо. Утримати їх – теж те ще завдання, міцні зуби цих гризунів дозволяють їм перегризати навіть металеву сітку, використовувану для швидкого зведення парканів і огорож.
• Всі їх види відрізняються важкою статурою і короткими лапами, а тому розвивати високу швидкість вони не в змозі. Дикобрази воліють пересуватися неспішно, вперевалку, але, будучи наляканими, вони можуть спробувати втекти. Бігають вони досить забавно і незграбно.
• На голках дикобразів і між ними накопичується не тільки значна кількість комах-паразитів, а й безліч бактерій, бруду і мікробів. Тому укол голкою часто призводить до запалення, якщо рану негайно не знезаразити і не обробити.