Королева Луїза Лотарингська: історія справжньої Попелюшки
Не секрет, що багато відомих нам казок засновані на реальних подіях.
Наприклад, Попелюшка може мати багато прототипів.
Відомо чимало випадків, коли прості дівчата виходили заміж за принців.
Історія Луїзи Лотарингської, королеви Франції, саме така. Щоправда, закінчилася вона зовсім не за казковим сценарієм.
Майбутня дружина французького монарха, Луїза де Водемон, народилася у 1553 році. Її батьки, Ніколя Меркер Лотарінгський та Маргарита Егмонт, були дворянами із старовинних родів. Перші троє дітей пари померли при народженні або в перші дні життя. Тож в четвертій – Луїзі, батьки душі не чаяли.
Але всього через рік після народження дочки її мати вмирає, а граф де Водемон одружується вдруге. Його обраницею стала Жанна Савойська, яку сучасники згадують як добру та турботливу жінку.
Незабаром в сім’ї один за одним з’являються четверо малюків. При цьому мачуха ніяк не ділила дітей на «своїх» та «чужих» і відносилася до падчерки як до рідної. Луїза ж росла красивою та слухняною дівчинкою, нічим не засмучуючи батька і його дружину.
Але й цього разу сімейне щастя тривало недовго. Незабаром померла й друга дружина графа. Третьою обраницею де Водемона стала 19-річна Катерина, яка всього на 3 роки була старшою за Луїзу. Вона одразу не злюбила дітей графа від минулих шлюбів і для них настали «темні» часи. Особливо страждала Луїза, як найстарша. Мачуха постійно принижувала її та змушувала виконувати домашню роботу нарівні зі слугами.
Без п’яти хвилин черниця
Головною метою Катерини було повне усунення дівчини. Вона переконувала свого немолодого чоловіка, що Луїзу слід віддати до монастиря.
Її поведінка грунтувалася не тільки на ревнощі до найулюбленішої доньки старого, яка забирає у нього увагу. Молодою графинею керувала ще й користь. Позбувшись старшої доньки, вона могла більше витрачати на вбрання, бали та розваги. Та й у випадку смерті графа повнолітня спадкоємиця могла зламати всі плани щодо спадщини.
Граф довго чинив опір, але потім здався. Нещасну Луїзу почали готувати до чернечого життя. Її відправляли у паломництва святими місцями і навіть тимчасово залишали жити при монастирі. З радощів життя дівчині були доступні лише книжки, які вона читала одну за одною. Коли її однолітки веселилися на балах і готувалися до заміжжя, Луїза пропадала у монастирських бібліотеках.
Коли Луїзі пішов 20-й рік, вона зрозуміла, що заміж їй вийти не вдасться і через кілька років вона буде надто «старою». В цьому випадку їй залишиться тільки йти до монастиря, як наполягала зла мачуха. Але сталося справжнє диво і наречений сам приїхав до дівчини, і не який-небудь, а королівської крові!
Принц на білому коні
22-річний Генріх Валуа, улюблений син Катерини Медічі, проїжджав біля замку де Водемон і зупинився переночувати. Це була не просто розважальна прогулянка чи полювання. Принц їхав до Польщі, тому що Сейм вибрав його королем. Генріх був особливим принцом. Він вирізнявся серед інших членів своєї католицької сім’ї відкритою симпатією до гугенотів, у той час, коли Францію роздирали релігійні чвари.
Окрім цього, серце юнака було розбите нещасною любов’ю до Марії Клевської. Його любов була заручена з іншою людиною, а потім померла, зануривши Генріха у вир важкої депресії. Але принц забув про все, побачивши у замку Луїзу де Водемон.
Це було те саме кохання з першого погляду, причому взаємне. Генріх затримався в гостях на цілий тиждень, а потім сповістив матір про те, що зустрів свою долю.
Корольова не прийняла всерйоз листа від сина. А Генріх, перебуваючи на польському троні, весь час думав лише про Луїзу. Минуло трохи більше року і йому настав час повертатися до Парижа, щоб стати королем Франції. Після прибуття додому спадкоємець відразу заявив, що хоче взяти за дружину Луїзу де Водемон.
Катерина Медічі спочатку була проти, оскільки такий шлюб вважався нерівним. Луїза за походженням зовсім не годилася в королеви. Але поміркувавши, хитра жінка зрозуміла, що від такого шлюбу вона лише виграє. Вона зможе зберегти вплив у королівстві і легко маніпулювати сином та його дружиною. Тому Генріх отримав добро на весілля.
Першими цю новину дізналися батько Луїзи та її мачуха. Одного ранку вона прокинулася і побачила, як вони стоять біля її ліжка в низькому поклоні. Після цього граф де Водемон урочисто повідомив доньці, що король захотів узяти її за дружину. Тепер він і зла мачуха зверталися до неї не інакше як «Ваша високість».
При французькому дворі всі були вражені тим, що королевою стане дівчина з небагатого дворянського роду. І це, коли десятки королівських сімей Європи були б щасливі поріднитися з Валуа, видавши заміж за Генріха своїх дочок. Дивувало всіх і те, що почуття між молодими людьми були щирими, тоді як майже завжди такі шлюби укладалися за розрахунком.
Щастя по-королівськи
Життя Генріха і Луїзи після весілля було щасливим. Король виявився надзвичайно порядним чоловіком і був вірний молодій дружині. Вона відповідала йому тим самим. На цьому саме час завершити казку про реальну Попелюшку.
Але, на жаль, у неї було продовження і зовсім не казкове. Минув рік, два, шість, а Луїза не могла народити чоловікові дитину. Не допомагали ні зілля, приготовлені найкращими лікарями, ні священні реліквії.
При дворі королю почали натякати на те, що треба розлучитися з безплідною дружиною та шукати іншу. Але навіть через 11 років шлюбу король відмовлявся зрадити своє кохання. Луїза тяжко переживала свою безплідність. Вона шалено молилася і здійснювала паломництва по святих місцях, просячи у Бога дитину.
У 1579 році вона, інкогніто, вирушила босоніж у піше паломництво, давши перед цим обітницю мовчання. Декілька тижнів під осінніми дощами вона йшла у натовпі простих людей, розбиваючи до крові ноги об каміння. Болісний похід не приніс результату, але підірвав і без того слабке здоров’я Луїзи.
Після повернення вона проводила більшу частину часу в ліжку, страждаючи від лихоманки. Люблячий чоловік намагався бути біля неї настільки часто, наскільки дозволяли королівські обов’язки.
Але на цьому випробування Луїзи не закінчились. Незабаром її чоловіка було підло вбито релігійним фанатиком. Ми вже говорили про те, що Генріх прихильно ставився до протестантів. Його мрією було примирення католиків та гугенотів. У суспільстві його прагнення сприймали неоднозначно. Деякі представники католицького духівництва вважали монарха зрадником своєї віри.
Одного разу до короля прийшов чернець Жан Клеман. Він повідомив, що має важливий лист для Генріха. Коли король почав розгортати сувій, чернець ударив його ножем у живіт. Нападник тут же був убитий вартою, але рана монарха також виявилася смертельною. Він помер через добу на руках у безутішної Луїзи.
Біла королева у чорному замку
Після смерті чоловіка королева одягла біле жалобне вбрання і перестала розмовляти. Вона залишила Париж і поїхала в подарований Катериною Медічі замок Шенонсо, розташований у долині річки Луари. Там вона наказала прибрати всі прикраси та картини, завісити вікна чорною тканиною і навіть пофарбувати у чорний колір стіни.
Луїза вилучила із замку всю прислугу, замінивши її черницями. 11 років життя, що їй залишилися, вона провела в добровільному ув’язненні в постійних молитвах.
Королева перестала брати участь у політичному управлінні країною. Лише інколи, в особливо важливих випадках, вона з’являлася перед радою своїх міністрів, щоб ухвалити якесь важливе рішення. Так сумно, але цілком типово для XVI століття закінчилася історія реальної Попелюшки.
