Цікаві факти про Республіку Гвінея

Гвінея (фр. Guinee) або офіційно Республіка Гвінея (фр. République de Guinée) – незалежна держава в Західній Африці. Раніше країна була відома як Французька Гвінея (Guinée française), але сьогодні відома під офіційною назвою, а також під назвою Гвінея-Конакрі, щоб відрізняти її від сусідньої Гвінеї-Бісау та від однойменного регіону в цілому.

Столицею Гвінеї є Конакрі, яке також є найбільшим містом країни і резиденцією уряду. Загальна площа Гвінеї становить близько 245 850 квадратних кілометрів.

Якщо подивитися на карту, то ця держава має форму півмісяця, що простягається від Атлантичного океану на заході до південно-східної частини. На півночі ця країна межує з Гвінеєю-Бісау, Сенегалом та Малі, на півдні зі Сьєрра-Леоне, Ліберією та Кот-д’Івуаром. В Гвінеї проживає 24 етнічні групи, найбільшими з яких є фульбе, мандинго та сусу. Офіційною мовою країни є французька.

Найцікавіші факти про Гвінею

Гора Коя на заході Гвінеї.

• Республіка Гвінея – це одна з трьох країн в Африці (і чотирьох у всьому світі), в назві якої зустрічається, власне, слово «Гвінея». Тому її часом плутають з Екваторіальною Гвінеєю або Гвінеєю-Бісау, а в особливо запущених випадках і з Папуа-Новою Гвінеєю, віддаленою від Африканського материка на багато тисяч кілометрів і відокремленої від нього Індійським океаном.

• Це одна з небагатьох країн Африки, в якій немає проблем із зеленню. Близько 60% гвінейської території вкрито лісами, хоча майже половина місцевого рельєфу припадає на невисокі гори. Надра держави багаті корисними копалинами, і по покладах бокситів Гвінея займає перше місце в світі. Що, втім, не заважає цій країні залишатися в списку найбідніших держав світу.

• Офіційно Республіка Гвінея називається саме так, але місцеві жителі в побуті використовують назву Гвінея-Конакрі, щоб відрізнити свою країну від розташованої по-сусідству Гвінеї-Бісау. Конакрі – це назва Гвінейської столиці, великого міста, в якому проживає близько 2 160 000 чоловік, тобто майже 20% населення.

• Давня історія цих земель досі не вивчена, і ніхто не знає, коли тут влаштувалися предки сучасних людей. Достеменно встановлено лише, що фінікійські мореплавці відвідували гвінейське узбережжя ще близько 2500 років тому. Європейці з’явилися тут в XIX столітті і спробували розгорнути торгівлю, але торгові пости часто піддавалися нападам, так що Франція почала будувати тут укріплення, поклавши початок колонізації.

Конакрі – столиця і найбільше місто Республіки Гвінея.

• Великі ссавці на території Гвінеї винищені практично повсюдно. Раніше тут водилися слони і леопарди, горили і шимпанзе, але побачити їх в дикій природі вже практично неможливо. Почасти це «заслуга» браконьєрів, а почасти – місцевих жителів, яких не хвилює наявність тієї чи іншої тварини в Червоній книзі, тому що вони просто хочуть їсти.

• Незалежність від Франції Гвінея здобула у 1958 році, після чого місцеві політики почали всіляко демонструвати здобуту владу. Дійшло до того, що перший гвінейський президент, Ахмед Секу Туре, намагався на законодавчому рівні регламентувати все, що тільки не приходило йому в голову, аж до допустимого числа пасажирів в громадському транспорті і числа торгових лавок на ринках.

• Клімат Гвінеї можна назвати одним з найбільш рівних і передбачуваних серед усіх країн світу. Він не те щоб стабільний, ні – він змінюється, але щороку це відбувається абсолютно однаковим чином, і в один і той же час. Тому місцеві жителі завжди знають, коли піде дощ і скільки приблизно він триватиме.

Кухня Гвінеї: тарілка фуфу (праворуч) у супроводі арахісового супу. Фуфу – густа каша (тісто) з товчених в ступі варених коренеплодів маніоку, ямсу, батату або бананів (рідше використовуються маїс, пшениця, рис і інші злакові). Фуфу скачують в маленькі кульки і ковтають їх цілком, їдять замість хліба з супом або соусом.

• До середини 70-х років XX століття в Республіці Гвінея медицина була заборонена законом. Лікарі-французи покинули країну відразу після оголошення нею про незалежність, так що докторів тут майже не залишилося, а завдання лікувати людей лягло на плечі шаманів та інших знахарів. Пізніше під тиском громадської думки заборона на нормальну медицину була знята. Правда, від цього мало що змінилося – лікарів тут все одно майже немає, як і сучасного медичного обладнання, так що велика частина гвінейців продовжує користуватися послугами шаманів.

• Одна з найбільш глобальних проблем Гвінеї – нестача електроенергії. Основну її частку виробляють гідроелектростанції, але вони працюють тільки в сезон дощів, коли річки наповнюються водою, тому перерви в електропостачанні тут можуть тривати по півроку. У столиці електрика зазвичай є кожен день, але всього по кілька годин на день. Всі місця, які можуть собі це дозволити, використовують бензинові або дизельні генератори.

• Інша важлива проблема – нестача прісної води, від якої страждає більше третини населення Гвінеї. Що, до речі, не заважає гвінейській владі експортувати воду до багатьох інших держав Західної Африки, які відчувають схожі труднощі.