Пустеля Калахарі – цікаві факти

Калахарі – це пустельний район в Південній Африці. Площа пустелі становить близько 900 000 квадратних кілометрів. Вона займає більшу частину Ботсвани та частини Намібії і Південної Африки, і поступово поширюється на території сусідніх Анголи, Замбії та Зімбабве.

Єдиною річкою, що проходить через пустелю, є Окаванго, яка тече з північного заходу на південний схід і зникає в пустелі у вигляді заболоченої внутрішньої дельти з багатою флорою і фауною. Пустеля Калахарі багата запасами вугілля, нікелю та урану. Одна з найбільших алмазних шахт у світі розташована поблизу міста Орап у Ботсвані, у північно-східній частині пустелі.

Калахарі називають «Зеленою пустелею», оскільки там випадає трохи більше опадів, ніж у Сахарі. Тому значна частина її площі вкрита сухою травою та чагарниками. Тут багатіша рослинність і багатша дика природа. Це четверта за величиною пустеля в світі.

Більшість людей, які живуть в Калахарі та навколо неї, займаються сільським господарством. Для зрошення використовують підземні води. Також тут є декілька національних парків-заповідників.

Цікаві факти про пустелю Калахарі

Річка Окаванго, яка нікуди не впадає.

• Як вже було сказано вище, пустеля Калахарі знаходиться переважно на території трьох держав – Ботсвани, Південно-Африканської Республіки та Намібії. При цьому пустеля стрімко розширює свої кордони, вторгаючись в Анголу, Замбію і Зімбабве. За різними оцінками, загальна площа Калахарі становить від 600 до 930 тисяч квадратних кілометрів, це приблизно 2 – 3 відсотки від всієї території Африки. Мовою місцевого народу тсвана «калахарі» означає «безводне місце».

• Калахарі прийнято вважати батьківщиною кавуна. Звідси близько чотирьох тисяч років тому кавуни потрапили в Стародавній Єгипет, а потім поширилися по багатьох країнах світу. До теперішнього часу в пустелі Калахарі можна зустріти дикорослі кавуни. Правда, їх розміри значно відрізняються від культурних родичів. Розміром кавуни Калахарі порівнянні з тенісним м’ячем, а їх маса рідко перевищує 200 грамів.

• В пустелі розташований Національний мисливський заповідник Сентрал-Калахарі, площа якого становить понад 52 000 квадратних кілометрів. На території заповідника могли б розміститися такі країни, як, наприклад, Коста-Ріка або Боснія і Герцеговина. У заповіднику можна зустріти жирафів, левів, леопардів та інших африканських тварин. Організація заповідника викликала невдоволення бушменів, які проживали на цій території багато століть. Уряду Ботсвани довелося навіть провести примусове виселення місцевих народів.

• В пустелі Калахарі опадів випадає набагато більше, ніж у більшості пустель світу – від 12 до 25 сантиметрів на рік. Але навіть після найсильніших дощів вода швидко йде крізь пісок, не залишаючи ніякого сліду на поверхні. Так Калахарі виправдовує свою назву «безводне місце».

• У Калахарі дуже спекотне літо, часто повітря там прогрівається до 45 градусів за Цельсієм. А взимку іноді навіть бувають заморозки. Це пояснюється тим, що пустеля розташована досить високо над рівнем моря. Влітку там іноді бувають дощі з грозами, після чого настає сухий сезон, який може тривати 6 – 8 місяців.

Бушмени в пустелі Калахарі, Ботсвана.

• Бушмени племені сан проживають на території пустелі Калахарі вже близько 20 000 років. Навіть у XXI столітті цивілізація їх майже не торкнулася. Мисливці племені сан, як і їхні далекі предки, використовують для полювання на тварин луки з отруєними стрілами. Полювання і збиральництво є головними заняттями представників цього племені. При цьому етнографи відзначають, що чисельність бушменів стрімко скорочується. У даний час чисельність бушменів, що живуть в Калахарі і ведуть звичний їм спосіб життя, становить всього лише близько 3 000 чоловік.

• Одним з активістів, які виступають проти примусового виселення бушменів з території їх звичних місць проживання, став Рой Сесана з племені сан. Він відстоює право корінних народів на традиційний спосіб життя. Навіть суд Ботсвани був змушений визнати, що вигнання бушменів з їхніх земель є антиконституційним. У 2006 році Рой Сесана отримав міжнародну премію за «рішучий опір виселенню зі споконвічних земель і за відстоювання права на традиційний спосіб життя».

• Перші європейці почали освоювати пустелю Калахарі порівняно недавно, на початку XIX століття. Їх поселення розташовувалося в районі Ганзі, де кілька сімей європейців займалися фермерством. Жили вони ізольовано і небагато. У середині XIX століття Калахарі перетнув відомий шотландський дослідник Девід Лівінгстон. Подорож виявилася неймовірно важкою, відсутність поверхневих джерел води доставляла чимало страждань учасникам експедиції. У надрах Калахарі води багато, але знаходиться вона на глибині близько 300 метрів.

Центральна вулиця міста Ганзі – неофіційної столиці Калахарі.

• У пустелі Калахарі є навіть своя столиця. Так називають невелике містечко Ганзі з населенням трохи більше 12 000 жителів. Ганзі розташоване на заході Ботсвани, в декількох десятках кілометрів від кордону з Намібією. Місто заснували в кінці XIX століття. Воно є відправною точкою для туристів, які ризикнули здійснити подорож по Калахарі. У місті безліч крамниць, що торгують предметами побуту бушменів.

• По Калахарі протікає незвичайна річка Окаванго, яка нікуди не впадає. Протяжність Окаванго становить близько 1 600 кілометрів, вона бере свій початок на території Анголи, потім протікає по Ботсвані. Тут річка через сильну спеку втрачає практично всю свою вологу і зникає на північному заході Калахарі в болотах. Ця «зникаюча» річка є четвертою за довжиною в Південній Африці.

• У 1989 році в багатьох газетах світу з’явилися сенсаційні замітки про те, що літаки ВПС ПАР збили над пустелею Калахарі непізнаний літаючий об’єкт. У Радянському Союзі в цей час йшла епоха «перебудови і гласності», тому матеріал на дану тему з’явився і в наших газетах. Але багато дослідників стверджували, що це звичайнісінька газетна «качка», а надані документи були фальшивими.

Якщо вам сподобалася стаття, будь ласка, поділіться з друзями в соцмережах!