В наш час багато хто не носить наручний годинник. Навіщо, якщо смартфон завжди під рукою? Хоча й раніше була значна частина людей, які не бажали носити годинник на руці. Втім, і зараз є багато людей, які, якщо вийшли з дому і забули годинник, почуваються як без рук. Не можуть вони без наручного годинника поза домом і це їх нервує.

А коли з’явилися перші моделі?

Перша згадка наручного годинника датується 1571-м роком. Тоді англієць Роберт Дадлі (граф Лестер), який був на доброму рахунку у королеви Єлизавети I Тюдор, подарував їй браслет, в який був вмонтований мініатюрний годинник. Дивовижна річ сподобалася королеві, а наручний годинник став вважатися виключно жіночим аксесуаром.

У 1810 році швейцарський майстер Абрахам Луї Бреге (Breguet) виготовив наручний годинник на замовлення неаполітанської королеви Кароліни Мюрат. Це був перший задокументований факт виготовлення наручних годинників. Ремінець аксесуара складався із золотих волокон та волосся, а годинник із срібного циферблату, в який майстер також вмонтував термометр та покажчик місячних фаз.

Що цікаво, перший наручний годинник називався досить просто – «браслет» (англ. wristlet), і ця назва використовувалася аж до початку XX століття.

Аж до кінця XIX століття наручний годинник вважався жіночим аксесуаром. Оскільки він був лише прикрасою, ніхто не замислювався про точність та надійність механізму. Але все змінилося в період англо-бірманської війни, яка тривала з 1823 по 1826 рік.

Траншейний годинник – тип годинника, який використовували солдати і пілотии під час Першої світової війни. Він мав перехідний дизайн між кишеньковими і наручними годинниками і має характерні риси обох.

Оскільки у військовій екіпіровці незручно діставати кишеньковий годинник, солдати почали кріпити їх до рук за допомогою саморобних ременів. Таку конструкцію можна вважати першим прототипом чоловічого наручного годинника.

Війна показала корисність цього пристосування, і в наступні 20 років наручний годинник став незамінним атрибутом для військовослужбовців (так звані траншейні годинники – перехідні від кишенькових до наручних). Майстри почали оснащувати циферблати протиударними та вологостійкими властивостями, роблячи їх більш універсальними.

У період з 1910 до 1940 року з’явилося чимало фірм, які займалися виробництвом наручних годинників. Чимала частина їх знаходилася у Швейцарії. У XX столітті найбільшого поширення набули механічні, кварцові і електронні наручні годинники.

В даний час функції наручного годинника багато в чому перейшли до смартфонів і смарт-годинників, тоді як традиційним наручним годинникам залишилися ролі прикраси та показника соціального статусу (соціального маркера).

Якщо вам сподобалася стаття, будь ласка, поділіться з друзями в соцмережах!