Особистість Петра Аркадійовича Столипіна є однією з найбільш спірних в історії Російської імперії. Одні захоплюються цим великим державним діячем, інші згадують, що саме в епоху його політичного розквіту з’явився термін «столипінська краватка», тобто – шибениця.

Але, в будь-якому випадку, Столипін залишиться в пам’яті нащадків як найбільший політичний діяч початку ХХ століття.

Столипін походив із старовинного дворянського роду, перші відомості про який відносяться ще до XVI століття. Його батько, Аркадій Дмитрович Столипін, був генералом царської армії, брав участь у російсько-турецькій війні 1877 – 1878 років, а мати, Наталія Михайлівна Столипіна, походила з роду Горчакових, які були нащадками династії Рюриковичів.

Столипін з дружиною, 1906 рік.

Петро Аркадійович Столипін народився 14 квітня 1862 року за межами країни – у Дрездені, де його мати в цей час гостювала у родичів. У тому ж Дрездені, в православній церкві, Петро був хрещений 24 травня того ж року. Родині Столипіних не раз доводилося міняти місце проживання – раннє дитинство Петра пройшло в Московській губернії, в гімназії він почав вчитися в місті Вільно, а закінчив навчання вже в Орлі.

Після закінчення Орловської гімназії Петро Столипін виїхав до Санкт-Петербурга і вступив до університету на природне відділення фізико-математичного факультету. У студентські роки Столипіну передбачали блискучу наукову кар’єру, але він у підсумку вибрав не науку, а політику.

Ще під час навчання Столипін одружився. Йому було на той час всього 22 роки. Його обраницею стала Ольга Нейдгардт, правнучка великого полководця Олександра Суворова. Вона була заручена із старшим братом Петра Аркадійовича – Михайлом. Але життя Михайла трагічно обірвалося, він загинув на дуелі з Іваном Миколайовичем Шаховським.

Петро Столипін, бажаючи помститися за брата, кинув виклик вбивці і отримав під час поєдинку поранення в праву руку. Незабаром після цих подій Столипін зробив пропозицію Ользі Нейнгардт і вона відповіла згодою.

Отримавши диплом в Санкт-Петербурзькому університеті, Столипін вступив на державну службу, де його кар’єра була стрімкою. Вже в 39-річному віці Петро Аркадійович став губернатором (наймолодшим в імперії). Спочатку він керував Гродненською губернією, а потім був переведений до Саратова.

Дореволюційний Хрещатик в Києві з пам’ятником Столипіну (знесений у 1917 р).

Під час революційних подій 1905 року Столипін проявив себе жорстким керівником, що нещадно присікав у своїй губернії будь-які заворушення. За що і був засуджений революціонерами до смерті.

Рішучість молодого чиновника не залишилася без уваги імператора Миколи ІІ, 26 квітня 1906 року Столипін був викликаний до столиці і призначений на посаду міністра внутрішніх справ. А влітку став ще й головою Ради Міністрів. Перед ним поставили завдання: навести порядок в країні, що перебувала на межі розвалу.

Незабаром після переїзду сім’ї Столипіних в Санкт-Петербург, на нового міністра було скоєно замах. 12 серпня 1906 року Столипін вів прийом відвідувачів на казенній дачі, яка розташовувалася на Аптекарському острові. Два терористи у формі жандармів увійшли в приміщення і кинули в приймальні портфель, в якому знаходилася вибухівка.

Київський оперний театр (наш час), де був убитий Столипін.

Сам Столипін не постраждав, але 30 людей загинули, кілька десятків отримали поранення. Серед постраждалих були і діти міністра – дочка Наталія і син Аркадій. Причому Наталія кілька років після цього не могла ходити, у неї були серйозно пошкоджені ноги.

Через кілька днів після трагедії в країні були введені військово-польові суди. На розгляд справ відводилося дві доби, протягом наступних 24 годин вирок повинен бути приведений у виконання. Саме тоді і з’явився вислів «столипінська краватка» – за кілька років смертних вироків було винесено більше, ніж за попереднє століття.

Крім того, Столипін прославився своєю аграрною реформою. Заохочувалося переселення селян з центральної частини імперії у малозаселені регіони Сибіру і Далекого Сходу. Для цих цілей навіть сконструювали спеціальні вагони, які були призначені не тільки для перевезення людей, а й їх майна, а також худоби. Такі вагони називали «столипінські», пізніше вони отримали сумну популярність – у тридцяті роки в них перевозили ув’язнених і розкуркулених. Аграрна реформа так і залишилася незавершенною – Столипін загинув, а незабаром почалася Перша світова війна, а потім – революція.

Траурна процесія з тілом Столипіна. Вересень 1911 року.

Будучи переконаним монархістом, Столипін робив все для того, щоб зберегти в країні самодержавство. Незважаючи навіть на те, що в останні роки ставлення царя до Столипіна було прохолодним.

Але прем’єр-міністр, не дивлячись ні на що, прагнув продовжувати свої реформи, прекрасно розуміючи, що життя його висить на волосині – революціонери влаштували на реформатора справжнє полювання.

У серпні 1911 року Столипін разом з царською родиною прибув до Києва, де планувалася урочиста церемонія відкриття пам’ятника Олександру ІІ. 1 вересня Столипін отримав смертельне поранення в театрі, де йшла опера Римського-Корсакова «Казка про царя Салтана».

Терорист Дмитро Богров двічі вистрілив у прем’єр-міністра. Очевидці стверджують, що Столипін встиг перехрестити імператора, після чого впав у крісло зі словами: «Щасливий померти за царя».

Могила Петра Столипіна у Києві.

Лікарі боролися за життя Столипіна чотири дні, але врятувати його не вдалося. Поховали Петра Аркадійовича в Києво-Печерській лаврі. Столипін прекрасно розумів, що шанси загинути від рук терористів у нього дуже великі, тому в заповіті просив поховати його там, де наздожене смерть.

В одному з інтерв’ю Столипін заявив: «Дайте державі 20 років спокою внутрішнього і зовнішнього, і ви не впізнаєте нинішньої Росії».

При цьому життя самого реформатора щохвилини наражалося на небезпеку. На нього було скоєно загалом 11 замахів. Постріл у київському театрі виявився вирішальним.

Якщо вам сподобалася стаття, будь ласка, поділіться з друзями в соцмережах!