Цікаві факти про Стоунгендж

Цікаві факти про Стоунгендж

Стоунгендж (або Стоунхендж; англ. Stonehenge) – один з найвідоміших і найзагадковіших мегалітичних пам’ятників у світі, кромлех діаметром близько 100 метрів. Він розташований посеред Солсберійської рівнини поблизу міста Солсбері (за 13 км) у Вілтширі на півдні Англії (близько 130 км на захід від Лондона), і був зведений близько 4,5 тисяч років тому – в той же час, що і знамениті піраміди в Стародавньому Єгипті.

Завдяки йому та прилеглим до нього територіям можна судити про церемонії та похоронні обряди часів неоліту та бронзового віку – поряд зі Стоунгенджем розташовано близько 350 курганів. У 1986 році Стоунгендж і мегаліти були включені до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Цікаві факти про Стоунхендж

Вигляд Стоунгенджа з висоти
Вигляд Стоунгенджа з висоти.

Сучасні вчені досі не впевнені, хто збудував Стоунгендж. Перші задокументовані розкопки тут розпочалися ще у 1620-х роках. Пам’ятник досліджував англійський архітектор Ініго Джонс. Він висловив припущення, що монумент спорудили стародавні римляни.

У Середньовіччі існувала легенда, що Стоунхендж спорудили велетні за наказом чарівника Мерліна. Начебто це гробниця для британських дворян, убитих саксами.

Ще одну гіпотезу наприкінці XVII століття висунув антиквар Джон Обрі. Він вивчив кам’яні кола в Британії і дійшов висновку, що Стоунгендж, швидше за все, збудували місцеві жителі, а не римляни. У той час за класичними текстами було відомо лише про єдиних доісторичних жерців на території Британії – друїдів. Обрі приписав їм створення пам’ятника. І помилився. Друїди з’явилися лише у другій половині I тисячоліття до нової ери, тобто вже після того, як збудували Стоунхендж. На території Стоунгенджа взагалі не знайшли жодних свідчень, які б вказували на друїдів.



В лютому 2021 року в науковому журналі «Cambridge Archaeological Journal» опублікували результати дослідження похованих недалеко від Стоунгенджа людей, які жили у бронзову добу. З’ясувалося, що між ними та похованими на стародавніх цвинтарях у Портон-Дауні, Вілсфорді та Еймсбері є тісний генетичний зв’язок. Швидше за все, це групи людей, що прийшли з континентальної Європи.

Ймовірно, вони продовжували одружуватися між собою і не укладали союзи з місцевим неолітичним населенням. Але й це дослідження навряд чи зі 100-відсотковою впевненістю можна назвати розгадкою таємничого походження будівельників Стоунгенджа.

Моноліти Стоунгенджа
Частина зовнішнього кола і один з внутрішніх монолітів Стоунгенджа.

А навіщо його збудували? Тут також точної відповіді немає. Згідно з найпоширенішою версією, Стоунгендж пов’язаний із рухом Сонця. Такі храмові комплекси були місцем шанування предків та відзначення важливих подій. У центрі системи вірувань було Сонце.

При цьому Стоунхендж не був раз і назавжди побудованою конструкцією. Він будувався та змінювався на протязі 1,5 тисячі років приблизно протягом 100 поколінь. На території комплекса знаходили людські останки. А це свідчить про те, що Стоунгендж був місцем поховань. Свідчень, що люди тут жили та їли, немає.

Найбільші моноліти цього монумента, відомі як Сарацинське каміння, в середньому важать по 22,6 тонни. Ймовірно, їх привезли з Мальборо-Даунс, що приблизно за 32 кілометри від Стоунгенджа.

Багато відносно невеликих каменів (від 1,8 до 4,5 т), названих «блакитними» через їх відлив, можуть походити з кар’єрів на пагорбах Преселі на заході Уельсу, розташованих приблизно за 225 км від пам’ятника.

Кургани поблизу Стоунгенджа
Кургани поблизу Стоунгенджа.

Найбільший із блакитних каменів – «Вівтарний». Він важить приблизно 6 тонн. Раніше вважалося, що його доставили з пагорбів Преселі, але дослідження 2023 року спростувало цю гіпотезу. Фахівці з факультету географії та наук про Землю Аберістуїтського університету (Велика Британія) звернули увагу на те, що в ньому міститься набагато більше барію, ніж в інших «блакитних» каменях та у самих пагорбах Преселі. Експерти припустили, що потрібно розширити ареал для пошуку родовища «Вівтарного каменю».

Сучасні вчені поки не з’ясували, як же при будівництві Стоунгенджа каміння вагою кілька тонн переміщали на такі великі відстані. Але у 2016 році група студентів провела цікавий експеримент. Він пройшов на площі поряд із Інститутом археології Університетського коледжу Лондона. Учні пересували кам’яний блок вагою в 1 тонну на дерев’яних санях по дерев’яному настилу.

Виявилося, що 10 людей можуть перемістити цей камінь на 3 метри за 5 секунд. Отже, за 1 годину при збереженні умов (швидкості, рельєфу, втоми тощо) брилу можна пересунути приблизно на 1,6 км. Але стверджувати, що саме так будівельники Стоунгенджа доставили кам’яні брили, учасники експерименту не взялися.



Відвідувачам заборонено підніматись на каміння Стоунгенджа. Але ця заборона з’явилася лише у 1977 році, коли було встановлено факт значної ерозії каміння через їхній контакт з людьми. А ще на початку XX століття туристам давали зубила, щоб їм було легше відколоти собі сувенір на згадку. Ось так.

Відомий вчений Чарльз Дарвін у старості зацікавився дощовими черв’яками. Один із розділів його наукових праць присвячений дослідженням у Стоунгенджі. У 1870 році Дарвін вивчав дощових черв’яків і заявив, що в результаті їхньої діяльності великі камені поступово занурюються в землю. Крім того, нещодавно реставратори помітили дивні вм’ятини у торфі навколо Стоунхенджа. Вчені припустили, що це сліди каміння, яке колись замикало кільце пам’ятника, і занурилося в землю протягом століть.

Військовослужбовці 10-го батальйону Канадського експедиційного корпусу
Військовослужбовці 10-го батальйону Канадського експедиційного корпусу марширують повз Стоунгендж взимку 1914-1915 років.

Стоунхендж є власністю британської держави, але ніколи б не потрапив до рук уряду, якби не благодійність Сесіла Чабба. У 1915 році мільйонер купив його своїй дружині в подарунок на аукціоні за 6600 фунтів стерлінгів. Дружині, однак, подарунок не сподобався і у 1918-му Чабб подарував Стоунхендж державі за умови, що пам’ятник підтримуватиметься в незмінному вигляді і буде відкритий для відвідувачів.

Відзначимо, що попереднім власником земель навколо Стоунгенджа був сер Едмунд Антробус, який і виставив їх на аукціон. А у 1897 році ще й Міністерство оборони придбало ділянку землі на рівнині Солсбері для військових навчань. Тож поблизу Стоунгенджа розташовувалися полігони, казарми, польові госпіталі і навіть залізниці та аеродроми.



Якщо вам сподобалася стаття, будь ласка, поділіться з друзями в соцмережах!

Вам також може сподобатися