Цікаві факти про Стоунгендж

Стоунгендж (або Стоунхендж; англ. Stonehenge) – один з найвідоміших і найзагадковіших мегалітичних пам’ятників у світі, кромлех діаметром близько 100 метрів. Він розташований посеред Солсберійської рівнини поблизу міста Солсбері (за 13 км) у Вілтширі на півдні Англії (близько 130 км на захід від Лондона), і був зведений близько 4,5 тисяч років тому – в той же час, що і знамениті піраміди в Стародавньому Єгипті.
Завдяки йому та прилеглим до нього територіям можна судити про церемонії та похоронні обряди часів неоліту та бронзового віку – поряд зі Стоунгенджем розташовано близько 350 курганів. У 1986 році Стоунгендж і мегаліти були включені до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Цікаві факти про Стоунхендж

• Сучасні вчені досі не впевнені, хто збудував Стоунгендж. Перші задокументовані розкопки тут розпочалися ще у 1620-х роках. Пам’ятник досліджував англійський архітектор Ініго Джонс. Він висловив припущення, що монумент спорудили стародавні римляни.
• У Середньовіччі існувала легенда, що Стоунхендж спорудили велетні за наказом чарівника Мерліна. Начебто це гробниця для британських дворян, убитих саксами.
• Ще одну гіпотезу наприкінці XVII століття висунув антиквар Джон Обрі. Він вивчив кам’яні кола в Британії і дійшов висновку, що Стоунгендж, швидше за все, збудували місцеві жителі, а не римляни. У той час за класичними текстами було відомо лише про єдиних доісторичних жерців на території Британії – друїдів. Обрі приписав їм створення пам’ятника. І помилився. Друїди з’явилися лише у другій половині I тисячоліття до нової ери, тобто вже після того, як збудували Стоунхендж. На території Стоунгенджа взагалі не знайшли жодних свідчень, які б вказували на друїдів.
• В лютому 2021 року в науковому журналі «Cambridge Archaeological Journal» опублікували результати дослідження похованих недалеко від Стоунгенджа людей, які жили у бронзову добу. З’ясувалося, що між ними та похованими на стародавніх цвинтарях у Портон-Дауні, Вілсфорді та Еймсбері є тісний генетичний зв’язок. Швидше за все, це групи людей, що прийшли з континентальної Європи.
Ймовірно, вони продовжували одружуватися між собою і не укладали союзи з місцевим неолітичним населенням. Але й це дослідження навряд чи зі 100-відсотковою впевненістю можна назвати розгадкою таємничого походження будівельників Стоунгенджа.

• А навіщо його збудували? Тут також точної відповіді немає. Згідно з найпоширенішою версією, Стоунгендж пов’язаний із рухом Сонця. Такі храмові комплекси були місцем шанування предків та відзначення важливих подій. У центрі системи вірувань було Сонце.
При цьому Стоунхендж не був раз і назавжди побудованою конструкцією. Він будувався та змінювався на протязі 1,5 тисячі років приблизно протягом 100 поколінь. На території комплекса знаходили людські останки. А це свідчить про те, що Стоунгендж був місцем поховань. Свідчень, що люди тут жили та їли, немає.
• Найбільші моноліти цього монумента, відомі як Сарацинське каміння, в середньому важать по 22,6 тонни. Ймовірно, їх привезли з Мальборо-Даунс, що приблизно за 32 кілометри від Стоунгенджа.
• Багато відносно невеликих каменів (від 1,8 до 4,5 т), названих «блакитними» через їх відлив, можуть походити з кар’єрів на пагорбах Преселі на заході Уельсу, розташованих приблизно за 225 км від пам’ятника.

• Найбільший із блакитних каменів – «Вівтарний». Він важить приблизно 6 тонн. Раніше вважалося, що його доставили з пагорбів Преселі, але дослідження 2023 року спростувало цю гіпотезу. Фахівці з факультету географії та наук про Землю Аберістуїтського університету (Велика Британія) звернули увагу на те, що в ньому міститься набагато більше барію, ніж в інших «блакитних» каменях та у самих пагорбах Преселі. Експерти припустили, що потрібно розширити ареал для пошуку родовища «Вівтарного каменю».
• Сучасні вчені поки не з’ясували, як же при будівництві Стоунгенджа каміння вагою кілька тонн переміщали на такі великі відстані. Але у 2016 році група студентів провела цікавий експеримент. Він пройшов на площі поряд із Інститутом археології Університетського коледжу Лондона. Учні пересували кам’яний блок вагою в 1 тонну на дерев’яних санях по дерев’яному настилу.
Виявилося, що 10 людей можуть перемістити цей камінь на 3 метри за 5 секунд. Отже, за 1 годину при збереженні умов (швидкості, рельєфу, втоми тощо) брилу можна пересунути приблизно на 1,6 км. Але стверджувати, що саме так будівельники Стоунгенджа доставили кам’яні брили, учасники експерименту не взялися.
• Відвідувачам заборонено підніматись на каміння Стоунгенджа. Але ця заборона з’явилася лише у 1977 році, коли було встановлено факт значної ерозії каміння через їхній контакт з людьми. А ще на початку XX століття туристам давали зубила, щоб їм було легше відколоти собі сувенір на згадку. Ось так.
• Відомий вчений Чарльз Дарвін у старості зацікавився дощовими черв’яками. Один із розділів його наукових праць присвячений дослідженням у Стоунгенджі. У 1870 році Дарвін вивчав дощових черв’яків і заявив, що в результаті їхньої діяльності великі камені поступово занурюються в землю. Крім того, нещодавно реставратори помітили дивні вм’ятини у торфі навколо Стоунхенджа. Вчені припустили, що це сліди каміння, яке колись замикало кільце пам’ятника, і занурилося в землю протягом століть.

• Стоунхендж є власністю британської держави, але ніколи б не потрапив до рук уряду, якби не благодійність Сесіла Чабба. У 1915 році мільйонер купив його своїй дружині в подарунок на аукціоні за 6600 фунтів стерлінгів. Дружині, однак, подарунок не сподобався і у 1918-му Чабб подарував Стоунхендж державі за умови, що пам’ятник підтримуватиметься в незмінному вигляді і буде відкритий для відвідувачів.
Відзначимо, що попереднім власником земель навколо Стоунгенджа був сер Едмунд Антробус, який і виставив їх на аукціон. А у 1897 році ще й Міністерство оборони придбало ділянку землі на рівнині Солсбері для військових навчань. Тож поблизу Стоунгенджа розташовувалися полігони, казарми, польові госпіталі і навіть залізниці та аеродроми.