Кінкажу – медовий ведмідь, який трохи мавпа
Еволюція створила багато дивовижних істот, які вражають уяву своїм виглядом та унікальними здібностями.
Кінкажу (Kinkajou), що мешкає в джунглях Південної Америки, не так екстравагантно виглядає, як качконіс або єхидна, але теж здатний здивувати.
Можливо, ви ніколи не чули про нього, але на батьківщині ця тварина настільки популярна, що її тримають навіть як домашнього вихованця.
Ведмідь, єнот чи росомаха?
Кінкажу, або чіпкохвостий ведмідь, належить до сімейства Єнотових (Procyonidae). При цьому він є єдиним представником роду Potos. Почати потрібно з того, що сама назва «Kinkajou» з’явилася випадково. Французькі переселенці, які зустріли цю тварину в Гвіані, вирішили, що вона нагадує росомаху. Насправді, слово перекладається з однієї з індіанських мов саме як «росомаха».
Незважаючи на хижне походження, кінкажу віддає перевагу не м’ясній їжі, а фруктам, квітковому нектару і меду. Якщо нічого з перерахованого немає, то звірятко може з’їсти жабу, дрібного гризуна або птаха. За розміром цю істоту можна порівняти з невеликою кішкою, та і важить вона не більше 5 кг. У кінкажу кругла голова, широко розставлені круглі вуха та великі очі. Мордочка тварини чимось нагадує ведмежу, звідки і з’явилася його друга назва.
Хижак з мавпячим хвостом
Кінкажу покритий густим шовковистим хутром. На спині воно рудувато-буре, а на животі – яскраво-руде із жовтуватим відтінком. На особливу увагу заслуговує хвіст: він довгий, з темнішим забарвленням, ніж спина. Саме хвіст робить кінкажу унікальним серед хижаків. Це єдиний відомий науці представник хижих ссавців, який використовує хвіст як додаткову кінцівку, наче мавпа.
Ця особливість дуже корисна, адже більшу частину життя кінкажу проводить на деревах. Навіть житло вони влаштовують високо в дуплах, подалі від землі.
У цих звірят лапи оснащені гострими кігтями та голими долоньками. Задні лапи помітно довші за передні, а ступні здатні розвертатися на 180 градусів. Завдяки цьому кінкажу майстерно лазить по деревах.
Кінкажу веде нічний спосіб життя. Вдень він відпочиває, а вночі вирушає на пошуки їжі. Ці звірята так спритно переміщаються по гілках на великій висоті, що їх легко можна прийняти за приматів. На полювання вони виходять поодинці чи парами. Їхній головний інструмент – тонкий язик завдовжки іноді аж до 20 см. Він допомагає добувати нектар із глибини квіток та досліджувати приховані місця під корою у пошуках дрібної живності.
Соціальне життя кінкажу
Більшість часу кінкажу живуть на самоті. Однак якщо вони знаходять місце, де багато їжі, то не конкурують один з одним, а спокійно харчуються разом. Ці звірята спілкуються між собою, видаючи звуки, схожі на суміш гавкання та нявчання.
Пари у кінкажу формуються ненадовго. Вагітність самки триває близько чотирьох місяців, і весь цей час вона продовжує спритно стрибати з дерева на дерево. Після народження малюків – зазвичай одного чи двох – самець залишає сім’ю. Дитинчата швидко стають самостійними. Самці готові до розмноження вже у півтора роки, а самки – ближче до двох з половиною.
У дикій природі кінкажу живуть близько 10–11 років, а в неволі їхня тривалість життя може досягати і 25 років. У тропічних лісах небезпеку для чіпкохвостих ведмедів становлять деякі представники роду Леопардів (оцелот, маргай) а також сірі лисиці і ягуарунді. Щоправда, і поряд з людьми собаки та кішки теж іноді намагаються полювати на цих звірків, але завдяки спритності кінкажу такі спроби рідко закінчуються успіхом.
Кінкажу і люди
Кінкажу намагаються триматися подалі від людей і практично не становлять інтересу для мисливців. Іноді вони забираються на фруктові плантації, але оскільки живуть поодинці, збитки від таких візитів мінімальні.
Якщо кінкажу опиняється в руках людини, то лише як домашня тварина. Звірята, що потрапили до людини дитинчатами або народилися в неволі, швидко стають ручними.
Але від диких кінкажу краще триматися подалі. Ці дрібні хижаки часто є носіями бактеріальної інфекції Kingella potus. Для самих звіряток вона нешкідлива, але при укусі може передатися людині і викликати серйозні проблеми. У зараженого піднімається температура, починаються спазми в животі, головний біль, а сеча забарвлюється кров’ю. На щастя, хвороба успішно лікується антибіотиками.
Кінкажу населяють значні території Південної та Центральної Америки. Їх можна зустріти у вологих лісах Бразилії, Болівії, Колумбії, Венесуели, Панами, Нікарагуа та навіть на південному сході Мексики. На даний момент їхня популяція знаходиться у безпеці. Але не виключено, що згодом ситуація зміниться, оскільки людина інтенсивно освоює ліси, де мешкають ці звірята.
