Історія півника на паличці та його “родичів”
Півник на паличці – видів карамельних виробів; однорідна склоподібна маса із застиглого цукро-патокового сиропу.
Для багатьох із нас – це символ дитинства, нагадування про ті часи, коли радість приносили прості речі.
Зараз, коли магазини ломляться від різноманітних заморських солодощів, ми все одно з теплотою згадуємо цей льодяник – солодкий, липкий і такий знайомий.
Здається, що це наші традиційні ласощі, але це не зовсім так. Історія цукрового льодяника почалася не на Русі, і вона набагато давніша, ніж можна собі уявити.
Родовід льодяника
Вчені так і не змогли точно визначити, коли саме з’явилися перші льодяники на паличках. Але достеменно відомо, що вони існували ще в Стародавньому Єгипті, Індії, Китаї та у арабів задовго до нової ери. Рецептів їхнього приготування було безліч. Наприклад, один із способів полягав у тому, щоб обмотати паличку ниткою цукатів, а потім занурити її в мед і висушити.
Іноді спочатку робили самі цукерки, а вже потім нанизували їх на палички. Мед був основним замінником цукру до його винаходу. Крім того, він служив натуральним консервантом. Завдяки своїм антисептичним властивостям, мед дозволяв ласощам довго зберігатися навіть у спекотному кліматі. А паличка робила процес поїдання зручним, адже руки залишалися чистими.
У Європі льодяники стали популярними лише у XVII столітті. Спочатку їх використовували лікарі. Солодка цукерка полегшувала біль у горлі та заспокоювала кашель. Палений цукор й досі іноді використовують при кашлі. Щоправда, у наші дні в основному купують льодяники зі смаком лимона, м’яти та ягід: в аптеках і магазинах представлений широкий вибір.
На Русі ще у XIV столітті варили чудову карамель. Основою служили мед та патока. Льодяники робили у вигляді рослин, птахів і тварин. Для цього створювали форми – спочатку дерев’яні, а згодом металеві. Найбільшою популярністю користувалися льодяники у вигляді півнів. Цей птах вважався символом життя та родючості задовго до прийняття християнства.
Фігурки півнів, не тільки з карамелі, вважалися сильним оберегом від нечисті та невдач. Без солодких півників на паличках не обходився жоден ярмарок, жодне гуляння. Здається, що простіше, ніж приготувати карамель, яку на Русі називали льодяником? Але у майстрів були свої секрети, які ретельно оберігали, і завдяки яким цукерки відрізнялися смаком, кольором та прозорістю. До речі, слово «льодяник» походить від слова «лід», адже готова карамель пропускала світло як крижинка.
Ландрін – ласощі, які любили царі
Окрім півнів на паличці, величезною популярністю в Російській імперії, до складу якої входила й більша частина нашої України, користувалися невеликі округлі льодяники, які продавалися в коробочках насипом. То був ландрін. Вони з’явилися в середині XIX століття завдяки кондитеру Федору Ландріну. Майбутній автор солодощів народився у 1817 році в Нижегородській губернії в сім’ї прибалтійських німців, що обрусіли.
В юності Ландрін працював прикажчиком у відомій кондитерській швейцарців Вольфа та Беранжі в Санкт-Петербурзі. Саме там молодик із вродженою діловою хваткою освоїв основи кондитерської майстерності. Незабаром він відійшов від швейцарців і сам почав робити льодяники, продаючи їх з лотка у Гостинному дворі.
У 1848 році Федір Ландрін відкрив свою першу майстерню з виробництва льодяникової карамелі. Він робив невеликі різнокольорові льодяники, які пакував у жерстяні коробочки. Такий підхід став справжнім новаторством для тогочасного ринку. Цукерки «Ландрін» купували не лише через їхній приємний смак, а й заради коробки, в якій було зручно зберігати тютюн та різні дрібниці.
До речі, розбагатівши, Федір Ландрін змінив ім’я і став називатися на німецький лад — Георг Ландрін. У 1869 році він взяв участь у Всесвітній виставці в Парижі, де його продукція мала успіх. Після цього справи у фірми пішли ще успішніше, і у 1880 році Ландрін отримав почесне звання Постачальника Двору Його Імператорської Величності. Російські імператори та їхні сім’ї любили льодяники «Ландрін», що стало для бренду найкращою рекламою.
Льодяники напередодні та після революції
У 1882 році Георг Ландрін помер, залишивши після себе цілу «льодяникову імперію». Його справу продовжила дружина Євдокія. При ній в асортименті компанії з’явилися ще й шоколадні цукерки. Бізнес приносив величезний прибуток, але жінка похилого віку вже не могла ефективно ним управляти, а передати кермо правління було нікому. Тому у 1913 році Євдокія Ландрін продала підприємство.
Нові власники успішно розвивали підприємство, перетворивши його на дохідне акціонерне товариство. Але у 1917 році сталася революція, і фірму націоналізували. Найбільша в країні, а можливо і в Європі, фабрика карамелі увійшла до складу тресту Ленхарчпром. Вона не припиняла роботу навіть під час блокади Ленінграда в Другій світовій війні. Щоправда, крім льодяників, випускала також харчові концентрати, джем для солдатів, а один із цехів взагалі був перепрофільований на виробництво боєприпасів.
Пізніше на базі фабрики, заснованій Георгом Ландріном, було створено «Перший кондитерський комбінат». Він існує й досі, виробляючи не лише легендарні льодяники, а й десятки інших видів смачної продукції.
«Лолліпоп» та «Чупа-чупс»
У США метром льодяникової справи став Роберт Велш. Саме він вигадав знайомі кожному американцю цукерки «Lolly-Pop» – різнокольорові спіральні льодяники на паличці. Назва «Lolly-Pop» утворена з двох частин: «lolly» (язик) і «pop» (стукіт). Ці цукерки з’явилися на початку XX століття і були м’якими.
Перший «Чупа-чупс» побачив світ ще пізніше, ближче до середини XX століття. Його творцем вважається іспанець Енріке Бернат.
Ці ласощі запатентували у 1958 році. Вони вже нагадували сучасний варіант, але випускалися у непривабливій однотонній обгортці. Сучасний яскравий фантик з’явився завдяки великому сюрреалісту Сальвадору Далі, який розробив його дизайн.
В наші дні «Чупа-чупс» є найвідомішим у світі льодяником на паличці. Ці цукерки стали першими льодяниками, що потрапили до космосу – їх пробували космонавти на Міжнародній космічній станції. Яскраві льодяники можна купити практично в будь-якій точці планети, за винятком хіба що КНДР.
