Шиншила – найцікавіші факти

Шиншили – це гризуни з родини шиншилових. Природним ареалом проживання цих звірків є гори Анди в Південній Америці. Причому вони здатні жити на висоті 4000 метрів. В якості природних притулків шиншили використовують ущелини в скелях, а якщо їх не вдається знайти, то викопують собі нори.

Хутро шиншили завжди цінувалося дуже високо, тому їх чисельність в дикій природі стрімко скорочується через інтенсивне полювання. Порятунком для шиншил стало розведення на фермах.

Одомашнений цей звір був всього сто років тому, у 1919 році американець Матіас Чапмен почав вилов шиншил в Андах. Але зробити це виявилося не так просто, за три роки вдалося зловити лише 11 звірків – 8 самців і 3 самки. Після отримання дозволу Чапмен вивіз їх до США, де організував шиншилову ферму. До життя в неволі шиншили адаптувалися досить швидко. А в природних умовах зараз шиншил можна зустріти тільки в Чилі. Але і там їх залишилося не більше 10 000 особин. Шиншила занесена до Міжнародної Червоної книги.

Можна сказати, що Чапмен знайшов «золоте дно», оскільки чисельність шкурок шиншили на світовому ринку стрімко скорочувалася. Наприклад, у 1912 році тільки в Німеччину було ввезено і продано близько 350 000 шкурок, а через кілька років вони стали великою рідкістю.

Хутро у шиншили дуже щільне. Тому звір погано переносить спеку. Якщо температура повітря піднімається вище 25 градусів, шиншили стають млявими, вони відмовляються від їжі. До того ж, у них відсутні потові залози. Для господарів, які утримують шиншил, це необхідно враховувати, і стежити за температурним режимом, щоб вихованці не загинули.

Перша документальна згадка про шиншилу відноситься до 1553 року. Згадав про неї у своїй роботі «Хроніка Перу» іспанський священик і географ Педро Сьєса де Леон. «Хроніка Перу» є справжньою енциклопедією з географії, історії, зоології Південної Америки. Саме завдяки даному твору європейці вперше дізналися про таку популярну тепер у Старому Світі культуру, як картопля.

Шиншили дуже охайні, але купати їх у воді не можна, тварина може сильно застудитися. У дикій природі для чищення хутра шиншили використовують вулканічний пил, в якому вони із задоволенням «купаються». А в домашніх умовах для цих цілей використовується спеціальний пісок. Дивно, але, на відміну від інших тварин, в неволі шиншила живе набагато менше, ніж в дикій природі. Якщо в природних умовах звірок доживає і до 30 років, то в неволі зазвичай не більше 20.

Довгохвоста шиншила (Chinchilla lanigera).

Шуба з шиншили – мрія багатьох модниць. На один такий виріб йде близько 100 шкурок. Саме це і стало причиною того, що чисельність тварин на рубежі XIX – ХХ столітть почала стрімко скорочуватися. Існує переказ, що одяг з хутра шиншили був дуже популярним у індіанців племені «чинчил». Звідси і назва самого звірка. А м’ясо шиншили використовували при лікуванні такого страшного захворювання, як туберкульоз.

Стаття, присвячена шиншилі, є в словнику Брокгауза і Ефрона, який був виданий в Російській імперії в 86 томах в кінці XIX – на початку ХХ століття. У словнику навіть наводиться ціна на хутро шиншил: «за дюжину шкурок платять на наші гроші від 10 до 12 рублів».

У дикій природі у шиншил ворогів дуже багато. Тому у звірків є дивовижна особливість – вони здатні позбавлятися, в разі небезпеки, від частини свого хутра. Якщо хижак схопив зубами шиншилу, вона просто скидає частину хутра, тим самим рятуючи собі життя. Через пару місяців пошкоджена ділянка знову заростає.

Шиншили ведуть нічний спосіб життя, а вдень воліють спати. Причому цю особливість вони зберігають навіть при утриманні в неволі. Сон у шиншили дуже чуйний, їх може пробудити навіть найменший шум. Зір у звірка не можна назвати ідеальним, але це з лишком компенсується відмінним слухом. Наближення ворога шиншила чує на значній відстані.

Як і у багатьох інших видів гризунів, зуби у шиншил ростуть протягом усього життя. У шиншили 20 дуже міцних зубів, за допомогою яких вона здатна гризти досить тверді матеріали.

Шиншила досить легко піддається дресируванню. Практично кожного вихованця можна навчити виконанню нескладних команд. Простіше це робити, якщо звір один. Тоді він охочіше йде на контакт з господарем. Дресирування краще проводити ввечері, з настанням сутінків, тоді тварина стає набагато активніше, ніж у світлий час доби.

Шукачі скарбів впевнені, що за допомогою шиншили можна шукати скарби. Наприклад, індіанці стверджували, що копати золото потрібно там, де водяться ці тварини. А на пляжах шиншилу можна привчити знаходити в піску ювелірні прикраси. Існує навіть така прикмета – шанси знайти скарб значно зростуть, якщо шиншилу просто взяти з собою на пошуки в якості талісмана.

***На верхньому фото: Звичайна домашня шиншила.