Київська Русь виникла внаслідок набігів вікінгів на землі східнослов’янських племен. На її теренах мешкали різноманітні етноси: фіни, слов’яни, балти, шведи. Молода держава стрімко набирала сили. Київська Русь швидко стала одним із найсильніших суперників могутньої Візантійської імперії.

Більшість істориків вважають найвеличнішим із руських князів саме Ярослава Мудрого. Він зумів вийти переможцем з виснажливої ​​міжусобиці, зайняти княжий престол, об’єднати державу, провести масу реформ і створити всі умови для бурхливого розвитку мистецтва та культури.

Пам’ятник Ярославу Мудрому у Києві.

Син Володимира Великого, першого християнського правителя Київської Русі, Ярослав також залишив незабутній слід в історії держави. Княжив він з 1019 по 1054 рік. 35 років жорстокої боротьби за престол, військових тріумфів, потужних законодавчих реформ, розумної політики та культурного розвитку подарували князеві заслужене прізвисько «Мудрий».

Народився Ярослав близько 978 року, про його дитинство практично нічого невідомо, крім того, що він був сином князя Володимира Святославича, якого сьогодні називають Великим, та полоцької княжни Рогнеди. Ще у ранній юності був поставлений батьком правити Ростовом. Звісно, ​​за допомогою досвідченого наставника. Так майбутній правитель Русі набирався досвіду та мудрості.

Смерть Володимира Великого у 1015 році стала початком найжорстокішої братовбивчої міжусобиці. У боротьбі за владу рідні брати не щадили ні один одного, ні державу. Ярославу вдалося вийти переможцем і зайняти омріяний престол. Згодом київський князь здобув ще не одну знакову перемогу на полі бою. Він позбавив Русь небезпеки набігів печенігів, розбивши їхнє військо.

Також Ярослав кілька разів ходив із дружиною на Польщу, Литву, Мазовію. І дотепер можна знайти свідчення діяльності Ярослава Мудрого у Європі – це місто Ярославець у Польщі та Юр’їв (Тарту) в Естонії, названий так за хрещеним ім’ям князя (Юрій; Ярослав-Юрій Володимирович).

Всі військові перемоги не тільки зміцнили авторитет київського князя, а й перетворили Русь на могутню і багату державу з надійно захищеними кордонами. При цьому Ярослав умів зберігати певний баланс. Його прагматичний підхід та дипломатичний талант допомагали не лише правити державою, а й гідно представляти її інтереси на світовій політичній арені.

Ярослав Мудрий на 2-гривневій банкноті зразка 1992 року.

У 1043 році Ярослав Мудрий здобув видатну перемогу над Візантією в битві при Фессалоніках, де його дружина рішуче розгромила візантійське військо. Ця перемога забезпечила вигідні торгові угоди та дипломатичний союз з Візантійською імперією, зміцнивши вплив Ярослава та підвищивши престиж Київської Русі на міжнародній арені.

За всієї своєї хоробрості та талантів полководця Ярослав був не тільки воїном. Прізвисько «Мудрий» князь цілком заслужено отримав за прагматичний розум, дипломатичну проникливість та безліч законодавчих реформ. Все це стало на сторіччя вперед основою правової та судової бази Київської Русі.

Створений при ньому збірник законів «Руська правда» регулював життя руських людей аж до XV століття. Це справжня юридична пам’ятка, адже вона дозволила об’єднати розрізнені племена на території Русі і створити єдине правове поле.

Правління Ярослава ознаменувалося реалізацією комплексної реформи, спрямованої на кодифікацію законів, стандартизацію судових процедур та забезпечення справедливого виконання правосуддя у всіх його володіннях.

Крім блискучих військових перемог, грамотної міжнародної та внутрішньої політики, Ярослав також звертав свій світлий княжий погляд на культуру та мистецтво. За його правління бурхливо розвивалися література та освіта.

У 1051 році князь наказав поставити слов’янського ченця Іларіона митрополитом Київським і всієї Русі. Іларіон Київський написав кілька книг, серед яких об’ємний твір про Ярослава Мудрого та його батька Володимира Великого, який часто називають першим письмовим твором давньосхідної слов’янської літератури.

Саркофаг Ярослава Мудрого у Софійському соборі Києва.

Історики вважають Ярослава великим правителем. Він був улюблений своїм народом, що також важливо. За життя він збудував два собори святої Софії в обох столицях Стародавньої Русі – Новгороді та Києві. Однак розвивав князь не лише храмове будівництво, скандинавські скальди говорять про Київську державу того періоду, як про «Гардарик» – країну міст.

Ярослава після смерті було поховано в Софіївському соборі Києва. Останки великого київського князя зберігалися там довгі сторіччя. За часів СРСР радянська влада у 1936 році розкрила усипальницю Ярослава. У 1940 році його прах був відвезений до Ленінграда і лише через чверть століття повернуто до Києва.

Тільки потім виявилося, що кістки у саркофазі не належать Ярославу Мудрому, і з того часу українська влада не залишає надії знайти останки великого правителя та реформатора Київської Русі. Православна церква канонізувала Ярослава, і незважаючи ні на що, його спадщина продовжує жити.

Якщо вам сподобалася стаття, будь ласка, поділіться з друзями в соцмережах!